7.1

Одного разу він розбудив Айвела відразу після опівночі і повідомив, що коні вже осідлані.

– І що цього разу? –  спитав сонний Айвел, сідаючи на ліжку.

– Невдовзі дізнаєшся. Тільки пам'ятай – нікому ні звуку. Тобі я довіряю. І одягнися так, щоб було легко та зручно…

–  А їдемо куди? – пробурмотів той невдоволено.

–  До Снігової Пустки.

Айвел здивувався, але нічого не сказав, бо  не звик  заперечувати  братові.

На  дворі блідо-золотою плямою горів один-єдиний смолоскип, а далі розливалася така темрява, що важко було розрізнити, де ліс, а де небо.

– Чи не зарано? –  Айвел   застрибнув  в сідло.

–  Самий  час! Нічній варті я сказав, що ми їдемо оглядати північні кордони.

– А насправді?

– Хочу дещо перевірити. Дещо дуже важливе. Не питай поки що, – таємниче посміхнувся Аівір.

Вони пустили коней чвалом, і незабаром  без сліду розтанули в непроглядній темряві дрімучого лісу.

До Снігової пустки шлях не близький. Довга відсутність – привід замислитись.

Айвел трохи притримав швидкий біг свого коня. 

Аівір зробив те саме, зрозумів – брат бажає йому щось сказати.

–  Якщо не повернемося  до вечора, виникнуть питання. Ти не забув про нараду?

– Встигнемо!  

– Як? До  Снеговії Пустки два дні їхати. А ще назад…

– Скористаємося магією.

– Магією? Якщо стане відомо…

– Не стане! – запевнив Аівір, –  Є спосіб. Головне,  від’їхати  подалі. Тож годі  язиками ляскати!

І вони поскакали ще швидше. 

Навчені коні петляли лісом, спритно ухиляючись від гілок, що раз у раз вискакували з темряви.

Незабаром енергія міста взагалі перестала відчуватися. А інших поселень у північному напрямку не було.

Зупинилися на краю лісу,  неподалік кордону, біля величезного валуна.

– Ось тут перейдемо.

– Куди?

–  Прямо в Снігову Пустку. Там все  розповім.

– Чи не надто близько від міста? – засумнівався Айвел, –  Можуть зловити вібрації. Не забувай  і про Хазяйку стародавніх рун. Її сила…

– Я застосую заклинання, яке не залишає слідів, – нетерпляче перебив його Аівір.

– Але ж ти портал збираєшся відкривати? Маєш намір   зруйнувати  простір? А в Інвіги нюх на такі штучки!

– Портал? Та нізащо! Енергія порталу розтане лише через кілька днів, а ми  сьогодні  повинні  бути  на нараді. І кожен, кому це цікаво, зрозуміє, що  ми портал відкривали… Є інший шлях. –  Аівір збуджено посміхнувся, –  Його Інвіга точно не вчує!

– Який шлях?

– Звивистий! Я тут дещо дізнався. Звичайно, в магії захисту і творення, ельфам немає рівних, але те, що стосується магії побутової, начебто непомітної і ненав'язливої…  У цьому трольди   великі майстри. Вони знають, як прокладати таємні стежки. І не тільки трольди… Гаразд, потім розповім, як я  про все це дізнався… Добре, що місяця немає, – Аівір подивився на чорне, густе наче кисіль небо,  –  Ніхто нічого не почує. Коней залишимо тут…

І він обережно поплескав долонею по відполірованій сонцем і вітром поверхні каменю.

Айвел приречено зітхнув.

Ось із дитинства так. 

Він звик слухатися Аівіра, слухається досі, і без заперечень робить усе, що  той говорить. Навіть, якщо сумнівається  або зовсім  не схвалює  його дії. Каже відверто, що не схвалює, а все одно – робить.

Звичайно, методи у брата, часом, не зовсім законні. Але, зрештою, він діє заради блага Дольвена і кордонів дозволеного не порушує.