6.1

Звісно, до Інвіги частіше приходили втрьох. Король хотів, щоб усі сини здобули гідну освіту.

Аівір і Айвел сідали за столом, а Елвіл розташовувався на підлозі біля вогню. Вогонь у будинку  хранительки  горів  завжди.

І починався політ у минуле...

Через декілька   років йому обрали дружину. Спадкоємець не мав права вступати на трон неодруженим.

Нареченою стала дочка короля нічних ельфів –  красуня  Мілета. 

За нею Елвілу довелося їхати чи не за тридев'ять земель, на інший бік Країни Лісів, за Мерехтливі гори.   

Але він поїхав –  такий закон. За традицією –  у супроводі Аівіра.

Привіз наречену в Дольвен, одружився, як годиться. Тільки молода ельфійка ніяк його серце не зачепила. 

Та й Мілета не зуміла його полюбити. Тому жили вони відсторонено. 

Але  для інших їхній союз виглядав вдалим і щасливим... 

Зараз Елвілу  двадцять вісім. Дольвеном він править уже шість років. Править спокійно, мудро і розважливо.

І це  – те, що не влаштовує Аівіра.

Середній брат  марив про трон з раннього віку.  Не без допомоги батька, зрозуміло.

Той теж вважав, що Аівір краще підходить на роль ельфійського короля, оскільки в нього більше потрібних якостей: уміння вести справи, честолюбство, амбіції, і головне – бажання розширити володіння. А  саме:  забрати собі нічийні землі, Снігову Пустку, що розташована в центрі Мерехтливих гір, і на яку задивляються не тільки ельфи. 

Елвіл не хотів вплутуватися в суперечки за нічийні  території. Він мудро вважав, що їм і своїх достатньо. Землі великі, родючі, але пустують, оскільки вищих ельфів Дольвена не так вже й багато. Та й добрі відносини з сусідами дечого варті.

Аівір, підживлюваний батьком, почав потай замислюватися про те, як здобути владу законним способом, щоб  нікому не нашкодити і не порушити традиції.  

Адже він –  ельф і, отже, головне для нього – не власні бажання, а благополуччя міста. 

Але він би зумів зробити для Дольвена набагато більше, ніж мовчазний і стриманий Елвіл.

Король-батько  закривав на це очі. Звісно, відкрито він не схвалив би такі плани.   А ось в особистих бесідах... 

Другий син замість першого?  Та яка різниця! Головне – щоб усе законно.

Батьківська любов, безумовно, важлива. Але добробут  і процвітання  міста  є  набагато важливішими.

Айвелу ж доводилося кидатися від одного брата до іншого.

І нехай, ближчим йому був Аівір, поруч із яким він виріс, поруч із яким грався і пізнавав світ –  любив він обох однаково. 

Та  з дитинства слухаючи міркування Аівіра про те, що в нього б краще вийшло керувати містом, ніж у Елвіла, Айвел майже повірив, що це правда.  

Частенько, ніби жартома обговорювали вони те, як можна отримати владу, нічого при цьому не порушуючи.  

– Ну от, припустімо, станеш ти королем! –  сміявся Айвел, –  Без дружини?

–  Дружину знайти не важко, –  фиркав на це Аівір.

–  З будь-якою не одружишся! 

– Навіщо з будь-якою? Навіщо взагалі далеко ходити?  Ось є, наприклад, Мілета.  Вона королева, то нехай королевою і залишиться.  На ній і одружуся. Це ж так, формальності!

– Мілета красуня!  –  промовив Айвел задумливо.

–  Вона тобі подобається? – запитав Аівір.

–  Не знаю.   Адже вона родичка. Я і в думках не тримаю...

– Умовно родичка.

–  Дружина брата. Табу.  

Аівір  байдуже   здвинув   плечима.

Із красунею Мілетою його вже давно пов'язували  близькі стосунки. 

Стосунки ці  почалися непомітно, самі по собі, з якихось  невиразних поглядів, слів, дотиків.

Спершу вони   з усіх сил намагалися  вгамувати  свої почуття.

Але пристрасть не залишила їм вибору. Не втримали їх ані священні клятви, ані стародавні закони. 

Рідкі  зустрічі, небезпека, необхідність зберігати таємницю – все це тільки розпалювало бажання забороненого кохання, не давало йому вщухнути.

Коханці поводилися так обережно, що ні в кого й тіні підозри не виникло, що між ними можуть бути якісь стосунки, окрім тих, що допустимі традицією.

І Мілета не раз говорила Аівіру, що, якби був законний спосіб усунути її чоловіка від ельфійського трону, то вона б зробила для цього що завгодно.