4.1

Моторошне відчуття. Моторошне до нудоти…

І поріз на гомілці якось дуже неприємно запульсував.  Треба  промити рану.  Інфекції ще не діставало для повного щастя.

Підлога під ногами хитнулася. 

– Так я скажу, що квартира підходить?  

Красунчик стояв навпроти, нахиливши голову до плеча, і дивився на Таїс із легкою і трохи глузливою усмішкою.

–  Підходить. Тільки от...

–  Що?

– Ціна...

–  Я не можу обговорювати орендну плату.  Хазяйка  скоро прийде. Почекаєш?  Я приготую каву. Здається, у холодильнику є якісь тістечка.

Таїс обережно помацала пальцями місце навколо порізу.

– У тебе кров? Звідки? – байдуже запитав красунчик, граючись ключами.

–  Ні, дурниця... Усе гаразд...

– То будеш каву?

–  Ні, дякую... Краще почекаю на сходах.

Чесно кажучи, поведінка –  дурніша нікуди.  

Хлопець  не зробив  нічого такого, що могло б налякати або образити. 

Але Таїс не полишало відчуття, що  тут  присутнє щось химерне, навіть зловісне. 

Може, виною тому його очі? Пронизливо-зелені, з чорним обідком навколо райдужки і дуже вузькою, мерехтливою зіницею. 

Ані ласкавий голос, ані доброзичлива усмішка не могли пом'якшити погляду цих очей  –  гострого  як ніж, і якогось, не зовсім людського.

–  На сходах? А чим тобі тут погано?

У голосі його промайнула насмішка. Підкрадлива така, лагідна.

Таїс миттєво повернула засувку замка і відчинила двері, притримуючи їх.

Нісенітниця повна! Зовсім недавно сходовий проліт був яскраво освітлений, а тепер звідти лилося бліде, тремтяче світло.   

Невже  встигли викрутити лампочки? Маячня!

–  Не раджу... –  шепнув красунчик їй у вухо.

– Це ще чому?

–  Загубишся.

–  Де загублюся? –  безглуздо перепитала Таїс.

Він ненормальний, точно.  Потрібно тікати звідси, поки є можливість.

Чи краще закричати, заколотити у двері навпроти?

Красунчик поклав долоню на її плече,  трохи  зминаючи тканину куртки.

Таїс миттєво долоню струсила, кулею вилетіла назовні й обімліла. 

Ніякого сходового майданчика за дверима і в помині не було. 

А був ліс.  Нагромадження дерев. Коряві стовбури, покриті пластами моху. Бура кора, порізана віковими зморшками. По землі розповзалися густі зарості папоротей.

Ще був запах прілого листя –  сирий, важкий і задушливий. 

А місяць –  не золотисто-білий, а блідо-зелений – висів над краєм лісу і виглядав вдвічі більшим за звичайний.   

Увесь цей мертвотний простір наповнювали звуки –  часом далекі й тужливі, а часом пронизливі,   і  лунали  вони  зовсім поруч. 

Свист вітру, скрип дерев, розкотистий під небом,  завмираючий на віддалі, крик…

– То  хочеш піти? –  запитав з-за спини  клятий  красунчик і легенько, грайливо скуйовдив її волосся.

Таїс здригнулася, але, охоплена жахом і розгубленістю  навіть не спробувала відсторонитися від його дотику.

–  Звідки тут ліс узявся? –  пролепетала вона,  –  А де під'їзд?

Він  штовхнув Таїс у квартиру.  Двері зачинилися.

Ось і все.  Тупик. Капкан. Безвихідне становище. А найстрашніше –  кричати ж марно. 

Але,  не дарма, надія вмирає останньою.

Таїс, користуючись своїм невисоким зростом, спритно прослизнула під рукою хлопця і кинулася в кухню, до вікна, за яким  мав би сяяти яскравими вогнями нічний проспект.

Але кухня   почала розчинятися просто на її очах, і незабаром зовсім зникла разом зі столом,  диваном, плитою і холодильником. 

Таїс стояла в порожнечі, осяяній світлом однієї тільки чахлої свічки, що висіла просто в повітрі.

– Переконалася? –  поцікавився красунчик. 

–  У чому я маю переконатися? –  голосно стукаючи зубами, ледь вимовила Таїс.

Голос зривався і тремтів,  невимовний жах  здавлював її  серце крижаними пальцями.

А свідомість застигла, геть відмовляючись сприймати те, що відбувається.

–  Облиш! – всміхнувся красунчик, – занадто близько до серця сприймаєш. Ходімо...

І він поманив її до себе.

Книга буде безкоштовною!