1.1

–  Ну  що? Ромка вже запросив тебе куди-небудь? –  запитала Діна, сліпуче посміхаючись симпатичному офіціанту, який приніс каву і крекери. 

– Так, до  ресторану запросив. Але я… –  відповіла Таїс і замовкла, чекаючи коли офіціант піде геть. 

– Що? 

–  Та відмовилася я. Не хочу. Він, ніби й нічого, але, – Таїс трохи скривила губи, –  не мій типаж зовсім. 

–  Ну і зануда! –  роздратовано пирхнула Діна, – Гарний  хлопець, з пристойної компанії, а ти брикаєшся.   Я вже й не знаю, з ким тебе і знайомити. Всі тобі не такі! 

Звичайно  Діна не могла сказати подрузі, що зовнішність має велике значення. І що вона насилу вмовила того Ромку  подзвонити Таїс, розписавши, яка та чудова-пречудова, вся  така добра і поступлива. 

 –  Ну вибач, будь ласка!  Я  хочу стосунків, тільки… – Таїс   обхопила чашку,   гріючи об неї долоні.

Дина підняла  витончену брову.  

–  Ну і що в ньому не так?   Звичайний, без зірок з неба і тарганів у голові,  робота є,  зарплата непогана.  Не  красень, звісно,  ну так ти ж і не шукаєш собі  писаного красеня.

– Та справа не в цьому, власне! – зітхнула Таїс.

– А в чому?

– У мене з ранку  якісь дивні передчуття… Нерви  й так на межі… А тут ще ці двоє… 

– Звісно,  нерви, – хихикнула Діна, – Ми ж життя збираємося змінювати, причому – радикально!  Втеча з батьківського дому –  це  крутіше, ніж  стрибок  у прірву…

– Ні, – заперечила Таїс, –  інше. Хтось мене кликав, нібито. Уві сні...

– Самостійне життя кликало!  А тепер  поясни мені,  як твої передчуття завадять тобі піти на побачення з Романом?

– Та навіщо побачення, якщо воно все одно ні до чого не приведе? – Таїс глибоко зітхнула.

– І довго ти збираєшся  плигати по хмарах? Час спливає!

– Який час? Мені всього вісімнадцять!  

– Вісімнадцять! А мізки наче  у  малої дитини!

І Діна зневажливо відстовбурчила нижню губу.

Під тиском подруги Таїс  губилася. 

Діна права.  Пора дорослішати.

А вона ніяк не може викинути з голови  свою мрію,  навіяну фентезі серіалами, які вона обожнювала в дитинстві. 

У дванадцять років Таїс   вигадала   собі прекрасного принца з іншого світу і так і не  змогла від нього відмовитися.  

Розуміла, що  безглуздо  кохати того, кого,  навіть не існує, але  варто було лише згадати про нього –  невідомого, безіменного – як серце починало захоплено стискатися. 

Це   був  її власний  таємний світ, куди Таїс  втікала  час від часу, щоб відчути себе особливою, значущою, коханою...  

Тому звичайні представники чоловічої статі  її  мало  цікавили. 

Вона, звичайно,  уважно розглядала їх, намагаючись відшукати  бажані  риси, хоча і не зовсім розуміла, якими вони повинні бути, ці риси.

І чим  довше дивилася  на  оточуючих  її хлопців,     тим виразніше   усвідомлювала: всі вони  безнадійно далекі  від того  ідеалу,  який  кличе її з  солодких мрій про кохання.

Таїс чекала, вірила і сподівалася на те, що станеться диво, що неприступні стіни  людського існування  зруйнуються,  і перед нею відкриється широка сонячна дорога до щастя. 

Або це буде  вузька,   весела стежка в заповідному лісі...

Будь ласка, не забувайте про  вподобайки і коментарі!