Глава 47

«У нас обмаль часу, щоб повертатися по підмогу. Доводитиметься діяти оперативно та самостійно, складаючи по ходу ситуації план і за потребою - імпровізуючи. Зараз важливо виявити – чи вони самі, а чи з ними співпрацюють спільники. Найоптимальнішим варіантом виходу з ситуації – непомітно забратися у будиночок та визволити бідолах, поки хтось відвертатиме увагу. Мені жаль Ес, що тобі доведеться брати участь у цьому, та іншого виходу у нас немає. Якщо ми хочемо, щоб ця історія закінчила швидко і без наслідків – ми повинні прикласти максимум спільних зусиль.» - Манери Рафа зберігали природну стійкість, ніби дана ситуація була передбачуваним поворотом сьогоднішнього вечора. Ніби хтось міг припустити, що проста зустріч з лисом який, якби не ми, мирно спав би у своєму ліжку, закінчиться спільним ризиком життя.

Напевне, Раф як і я, як і Андріан - відчував неспокійні ворушіння у своїй душі. Та його особливе виховання, суть життя і набутий минулий досвід, все це, що лиш на третинну відкрилося правдою переді мною – не дозволяли віддатися неконтрольованій тривозі, яка все одно нічим не допоможе. Теплий погляд миртових очей, по домашньому навіював спокій та легку грайливість, ніби те, що відбувається - це хід звиклої для нас ігри.

Я розуміла – ось він взірець холодного розуму, який потрібно наслідувати, та кожний спогад про болюче знівечення дівочого тіла, яке віддалилося від мене – як одна з модифікацій реінкарнації, панічно волав рятувати життя.

«Рахую, краще мені піти в розвідку, я чорний і менш помітний. Виявлю – скільки їх і в якому стані ті коти, та й повернуся назад. А вам поки ліпше вирішити - як відвертатимемо увагу. Якщо щось піде не за моїм планом, чи почуєте клич.» - Самовпевнено відгукнувся Андріан, його морда зберігала відкритий вираз, а хвіст безрушно завмер у повітрі. Поводження було куди спокійнішим, ніж я очікувала побачити, ніби він навчався в одному колі з Рафом. І з якого моменту ці двоє знайшли спільну мову без саркастичних підкусів та косих поглядів? Що більше, різна видова тварин не заважала вправно співпрацювати, під поєднанням однієї місії – врятувати безневинні життя.

Лис зник з поля зору. Я нервово ковтнула слину, оглянувшись зустрілася поглядом зі Страшком, маленькі рожеві губи, що пробивалися з-під густої короткої шерсті вигиналися у дурнуватій посмішці. Він мене так заспокоює чи досі не розуміє, що нас застала небезпечна ситуація?
Раф пробігся вліво, потім повернувся та направився у правий бік. Щось активно виглядав та винюхував. Нам потрібно планувати, як привернути увагу паскудників, а не розминати кістки. Намагаючись не порушити ідеальну тишу аби не упустити сигнал від лиса, я нервово запитала :

« Чим ти займаєшся?»
« Намагаюсь визначити вигідну локацію.» - Знову направившись в інший бік, проходячи повз мене, м'яко відповів рудий.
« Вигідну позицію для чого?» - Немов остання кретинка, випитувала я у кота, очевидні речі, дурнувато крокуючи за ним хвостиком.

« Для привернення уваги, Ефір, для чого ж ще?» - Він тепло усміхнувся видихаючи. « Вважаю, що це найкращий для тебе зі Страшком варіант. Я проведу вас на безпечну відстань, де ви зіграєте сценку котячого...кохання.» - Рудий піддражнюючи мене, тицьнув мене носом в шию, куточки його вуст метнулися у гору. Я відчула як шерстка колихнулася від теплого подиху. Шкірою пішли мурашки, які трохи придавили заперечливе обурення.
« Якого ще кохання?» - Недовірливо перепитала я, гордливо пирхнувши носом, уявляючи безглузду картину котячої пристрасті, яка проявлялася дратівливим горланням у всю міць, за головною участю мене та малюка.

« Якщо лис виявить, що вони тут тільки вдвох, це вже буде для нас половиною успіху. Ваш крик пробудить мінімальну цікавість, яка заставить одного з них вивідати – чи не загрожує чудернацька ситуація підлому плану. І цим "кимось" буде той, хто відіграє менше значення – кішка. Вона вправний ловець, тож швидко дістанеться до вас, та виявивши – що прості коти помітивши "третього зайвого" побіли геть, зрозуміє, що це була пуста трата часу й повернеться назад. До того часу ми приберемо Данка, ну і пізніше її…"
«Ви його уб’єте?» - З ноткою тривоги розгубилася я, перебиваючи виклад готового плану над яким не доклала ні найменшого зусилля, Раф ватажок – тому знає, як краще.

« Дурненька, звісно ні, він доставив вже вдосталь клопіт, та перш за все ми люди – тож діятимемо гуманно.» - Така відповідь заспокоювала і я розслабила напружений хвіст, що піднявся до гори роздутою трубою. Не знаю чому, та вбивство будь-кого, навіть по заслугах, не викликали у мене солодких емоцій. « Справитися з чорною буде, ще простіше, тож все має пройти швидко і безпечно. Вам нічого боятися.» - Заключив рудий, всівшись на пухнастий хвіст. Здається все звучить настільки логічно і просто. Та якийсь дрібний черв’ячок всередині мене підказував, що щось може піти не по плану і варто розраховувати на гірше. Ігноруючи дурні думки, я намагалася не йти на поводі у сумнівів.
«А який у нас план, якщо вони не одні?»

«Вони одні!» - Із не звідки виплигнув чорний великий силует і безшумно сів коло мене, заполоняючи увесь простір великим хвостом. Я перелякано сіпнулася, відплигуючи від лиса й добряче врізавшись у руде тіло.
« Чудово, тоді до справи.» - Радо примружився Раф посміюючись над моїм переляком, паралельно повідомляючи лиса про хід справи. Ми домовилися, що Андріан залишатиметься на місці та стежитиме за зміною ситуації. У разі якоїсь непередбачуваності, він мав подати знак пташиним гуком.

З крайньою обережністю минаючи зарослі трави, відкриті стежки, щоб не залишити шлейф власного аромату ми пробиралися через мокре високе бадилля, у якому ткали мережі невтомні павуки. У тваринному світі все чуттєвіше, а відповідно зрадливіше. Місяць то ховався, то виходив, а ніч здавалося не мала краю. Та найбільше ми всі боялися, аби ті пси не почали своє злодіяння у негодящий для нас час, коли ми будемо ще не готові. Тому місця довелося займати оперативно та без зайвих слів. Після розлучення коли почнеться гра, а перекоти здобудуть нову подобу, ми домовилися не перегукуватися подумки, бо нас можуть підслухати, і все піде коту під хвіст.