Глава 46

Навколишня картина змінювалася у розпливчастій швидкості, в той час, як ми бігли зі всіх сил, намагаючись наздогнати незнайомку. Я заледве наспівала Андріана, який тримався поблизу задля моєї безпеки, адже була переконана - він куди спритніший - ніж я. Страшко гнався на рівні зі мною, в той час, як Раф абсолютно зник з поля зору, повністю віддавшись погоні

Неочікувана поява, серед тихої ночі, чорної кішки, а зокрема – її підслуховування нашого таємного плану, не аби як приголомшувало всіх присутніх. По блакитних очах малюка, читалося неприховане щастя нововідкритих пригод. І я якоюсь мірою розуміла його, але…але у мені причаївся неконтрольований страх. Бо усі свої останні сили, ми витрачали саме на цю тварину, котра була об'єктом нашого зацікавлення : видобування звісток, їх аналіз, винюхування інформації пов'язаної з підозрюваною. В той час, коли, можливо, вона просто про все здогадуючись, глумливо та потайки нишпорила за нашими зусиллями, присвячених її персоні.

Нерви поскрипували на найтонкіших голках. Все це ускладнює справу. Страшенно ускладнює! Зустрівшись очима з лисом, я розуміла, що не одна володію даними переконаннями.
В метрах сто від нас, на землі стояла міцна постать рудого кота. Наблизившись до нього, я помітила як той обнюхуються навкруги. Серце боляче стислось.

«Вона втекла?» - Не ховаючи найстрашніші здогадки, істерично запитала я, голосно хекаючи через відритий рот. Лис уважно дивився на кота, висолопивши язика.
«Я наздогнав її, та це виявилася звичайна кішка.» - З легкою сумішшю розради та сумніву звітував Раф. Я здивовано округлила очі. Лис торкався мене своїм хвостом тож чув про, що йде мова. На відміну від мене він не округлив очі, а підозріло зіщулив них, принюхуючись до навколишніх запахів, які зрадливо розвіював легкий нічний вітерець.

«Не може бути! Вона не схожа на звичайну кішку! Та й тварина не втекла б від того, що її просто помітили! Я впевнена, що це була перекочувальниця.» - Задихаючись доводила я своє тверде переконання. Раф звів пучки брів, незадоволено морщачи ніс. Я розуміла, що цим жестом він погоджується з моїми словами, але факт доводив інше.

«Я наздогнав кота, та це була звичайна дворняжка. Я впевнений в тому, що бачив, бо у свій час - я зуби з'їв, щоб здобути це вміння. Тож просто притворитися твариною - ній би не вийшло. Хоча я вловлюю тут й інший підозрілий запах, або мені вже це привиджується на фоні всієї цієї божевільні.» - Злісно гаркнув рудий, видихаючи повітря через ніздрі. Сніжко сидів на дупці, розвівши лапи в боки, безсоромно виваливши на землю білі дзвіночки, він переводив очима від мене до Рафа.

Перекотившись на бік, так щоб дістати лапою до мейн куна, обережно лапнув його по хвості. Це виявився жест утішання. Посмикуючи рижим хвостом, Раф зародив в тілі теплий, грудний мурнявкіт, відповівши малюку вдячністю, паралельно обмислюючи – що робити далі. Серйозність його морди говорила сама за себе.
Всі й забули про Андріана, що безупинно віддалявся, занурившись у глибоке винюхування. Я повела вухом, щоб прислухатися до його дій.

«Уф-уф-уф-уф» - доносилося з його сторони, частинки землі та пилі, прилипли до чорного, мокрого носа, подразнюючи слизову й заставляючи її секретувати інтенсивніше. Ледь відчутні похлюпування слизу підтверджували здогадку.
«Ніх-ніх-ніх-ніх» - тоненько писнув Андріан, з притаманною йому, чоловічою грубістю. Я підбігла до нього, в надії почути втішаючу звістку. Та тільки торкнувшись до його тіла почула :

«Він впіймав не того кота, а та що нам потрібна - обдуривши тебе, утікла. Я ледь вловлюю до болі знайомий запах. Тільки тепер, коли її слід ще не захолов, я розумію, що він пахне так – як отрута, яку я злизував з Есфірових ран.» Кров у жилах захолола. Це вона! Це його рук діло! Негідник, що бажав мене вбити продовжує стежити за моєю родиною, бажаючи зруйнувати наші життя! Ніби завданої шкоди було мало?!

«Есфір необхідно негайно провести до будинку, заодно переконатися чи там все добре, й залучити до цієї справи Максима. Тепер у нас немає часу на роздуми. Ти маєш винюхати слід, поки той не зник. А я незадовго повернуся з підмогою.» - Самотужки все вирішивши, поставив перед відомом Рафаїл. Я відкрила рота.
« Нам небезпечно зараз розлучатися! Вони можуть використати це як слабкість. Щобільше, невідомо - вона там одна, чи, можливо, їх з десяток.» - Тривожно мурнявкнула я, не в змозі обмежитися всього лише думками. Одна лише згадка про фальшивого рудого, підіймала на тілі всі ворсинки дибки. Я намоглася взяти себе у руки.

«Вона права. У нас немає виробу, коли йдемо по сліду - то тільки разом. Якщо кішка переконана, що обдурила тебе і нічого не підозрюючи, втекла до їх кодла – тоді нам нічого не загрожує й спрацює тільки на лапу. За варіанту - що за нами й далі стежать, по одинці ми станемо набагато вразливіші, тож краще використовувати привілей, що хоча б якось, наділяє вірогіднішим шансом врятування.» - Підтримав мене Андріан, й не дочікуючись відповіді від кота прийнявся за свою справу, поки слід ще не розвіявся. Раф не був знайомий з запахом отрути, на відміну від лиса – тож це допомагало Андірану не збитися зі сліду.

Я не знаю скільки ми бігли, де знаходились й куди прямували, та дорога тягнулася вічність. Через різні закинуті помешкання, зарослі чагарниками, дрібною вервечкою, направлялися в невідомість. На чолі був Андріан, Раф задля безпеки закривав цей неординарний ключ. Тепер же я себе картала, що взяла малюка в непрохану, небезпечну пригоду. Коли доводиться хвилюватися виключно за себе, це одне, а коли за тих, перед ким несеш відповідальність - абсолютно інше. Хлопці дали б собі раду і я теж, а от мій дурко-Страшко навряд.

Раптово ніч потемніла густою непроглядністю, ховаючи місяць за величезними зрадливими хмарами й це дратувало. Як і дратувала цілковита сонна тиша нежилих місцин. Кожний наш ледь відчутний шурхіт, видавався за дзвін у дзвони. Згодом все довкола змінилося і я почала здогадуватися де ми перебуваємо.