Глава 45

Глибока темна ніч тихою хмарою опустилася на землю, навіюючи мирний сон на все живе. Великі дерева впали у глибоку тимчасову дрімоту не рухаючи ні найменшим листочком, а дрібніша духмяна трава, ліниво опустила вершки стебелець, не в змозі опиратися манливій спокусі сновидінь.

Маленький Страшко, розгублено торкнувся «нової землі» й зацікавлено почав рознюхуватися навкруги. Маленький рожевий носик, припав у ті самі сонні трави, будячи них по-дитячому, неохайними рухами.
Дорога до Андріана дещо затягнулася через допитливість малюка до невідомих речей, наприклад як сміттєві баки, незвичні паркани та текстура дороги. На початку прогулянки я хвилювалася, що малюк чогось злякається і втече, тож побоюючись за його поведінку, приділяла йому багацько уваги та нервів. Хоча згодом зрозуміла, що достатнього лиш показати, що його ніхто не чекає і він може загубитися - як біла хмаринка невідривним хвостиком крокувала за нами.

Дім Андріана окутувала, все та - тиха атмосфера ночі наповнена сплячими чарами. Я очікувала, що на порозі мене дожидатиме звичний силует чорно-сріблистого лиса, що завжди вітав особливим зірково-теплим поглядом. Я вискочила на вікно, що перевірити чи хлопець спить у ліжку. Кватирка була зачинена, тож у середину пробратися було ніяк. Зазирнувши в темряву важко було щось розрізнити всередині - густота ночі посилилась. Боковим зором я помітила як у небі впала зірка. Випустивши кігтя я голосно тричі постукала у скляну шибку. Тиша. Я повторила дійство. Нічого не змінилося. До мене стрибнув Раф і випустивши величезні гострющі пазурі, глумливо усміхнувся й драпнувши тонке скло.

Дія тривала всього лише мить, а здалося що пекельні звуки звучали цілу вічність. Не в змозі витримати знущання, я злісно нявкнула й сплигнула униз, утікаючи від нестерпної каторги.
«Якщо ніхто не вийде його попросту немає в дома.» - Повідомив рудий повільно прямуючи до вхідних дверей. У чорному вікні щось швидко майнуло. Можливо, якби за цим ледь відчутним колиханням темряви не наступили звуки – я подумала б, що мені просто щось привиділось.

Заспаний Андріан майже впритул підсунув своє обличчя до шибки й сонними очима ліниво кліпнув на неї. Я заплигнула назад на підвіконня, щоб він помітив мене. За швидким розширенням неприродно вузьких очей, на його губах повільно розтягнулася посмішка. Хлопець пасивно тицьнув на двері й зник з поля зору. Вікно не відчинялося, тож для зустрічі йому необхідно було вийти на вулицю.

Двері пронизливо скрипнули, він досі не змастив шарнір? Швидко узявши Страшка за кінчик хвоста, я риссю побігла до хлопців, очікуючи негайно стати на захист Андріана.
Картина яку мені довелося уздріти, заставила розтулити рот : великий лис розмахуючи пухнастим хвостом йшов на зустріч не набагато меншому за себе мейн куну, який рухався на стрічу першому. Обоє виглядали надто вороже, я побоювалася, що може початися бійка, тож намагалася швидко вигадати витівку, котра відверне них від дурного наміру. Та мене упередили.

Маленький Страшко, голосно гаркнувши настовбурчив шерсть ніби його вдарила блискавка. Затягуючи на всю міць, він сміховинно-агресивно прокричав : «Оооов-ноов-ноов-ноов-ноов-ноов-ноов-ооооооо». Хлопці миттю відірвалися від німої боротьби й уважно поглянули на ґвалтівного кота, що і далі продовжував свою пісню.

Я хотіла голосно засміятися, та не могла собі дозволити – це б означало неправильно виховувати малюка і в майбутньому отримати бридкий характер, який дратуватиме. Відійшовши від біленького, я помітила як він почав бігти за мною, блакитні краплинки передавали своє безмежне хвилювання за любого ватажка.

Махнувши хвостом, натякнула, що все гаразд і нехай йде за мною. Я минула, розділяючу мене і ту дивну парочку, відстань й всілася коло Андріана. Раф незадоволено зробив кілька кроків назад, витримуючи необхідну йому дистанцію. Страшко ж сів між мною та рудим абсолютно нічого не розуміючи.

Сидячи у неідеальному квадраті, по звичці я з Андріаном переплелися хвостами, на що мейн кун гордливо задер голову.
«То це та бідося, якого ти нещодавно врятувала?» - Ніби Рафаїла тут і не має, поцікавився лис грайливо позираючи на кошеня. Я кивнула. «Оце він зараз підсвинок, не думав що малі кошенята так швидко ростуть й повніють». Я розсміялася. Страшко дійсно добряче набрав, та це не заважало йому бігти з нами на рівні. Напевно його молодий організм потребував активності та калорій. Я потайки покосилася на рудого – очі недовірливо прищурені, потім на лиса – той потішно розглядав кошеня, яке як завжди не тямуще кліпало блакитними очима.

Напевно, діло було у тому, що Андріан знаходився на своїй території і сидів зі мною, в той час, коли Раф один. Я перейшла до діла.
«То про що ти хотів з ним поговорити?»
« Я не чую його, як я можу з ним говорити?» - Різко огризнувся рудий.
« Через мене, чи в тебе є інші варіанти чому ми сидимо торкаючись один до одного?» - З ядучою різкістю відповіла я. Так і кортіло невдоволено завиляти хвостом у всюдибіч, та я не могла собі цього дозволити.
« А я то думав це все ваші любовні вигадки» - Кіт усміхнувся кутиком рота продемонструвавши білосніжно-гостре ікло.

« Ми могли б просто торкатися один одного, але через хвости це у рази приємніше» - Не соромлячись повідомив Андріан, широко посміхнувшись. Він чув нашу з рудим розмову через мої думки.
« Можливо це тільки у твоїй фантазії» - не вгавав кіт, його хвіст нервово посмикувався, напевне він так само як і я пересилював себе, щоб не крутити ним як моторчиком. На всяк випадок, щоб ненароком не злетіти.
« Ви чуєте один одного, чудово, тепер можливо приступимо до найважливішого – мети зустрічі» - кисло нявкнула я до Рафа пришвидшуючи його наміри. Бо те що він ще той поганець, який вміє показати себе з не найкращих сторін – це і Страшку зрозуміло.

« Я уважно слухаю.» - Підступно відізвався Андріан, спеціально знову зачіпаючи Рафову гордість.
« Ти допоможеш нам» - Безцеремонно і з викликом, поставив перед фактом чорнявого Раф, від чого лис аж пащу розтулив.
« Нічого собі, який ти фантазер.» - Хмикнув лис незвично пискнувши, тепер і в нього почав посмикуватися хвіст.