Глава 43

Додому я дібралася на інстинктивному рівні, абсолютно забувши про лиса, котрий, напевне, провів мене аж до самого будинку. Минаючи невагомими рухами відстань, що стояла між мною та білим прапорцем загрози, я з легкістю перетнула величезний паркан. У голові варіювалося безліч побоювань: тато помітив мою відсутність; мама забила у тривожний дзвоник за донькою; Ольга вирішила обділити мене увагою, як періодично, не докучаючи, вона це любила робити? Вони знають що мене немає чи все-таки просто сконфужені, що я не відкликаюся на їх клич?

Серце божевільно дріботіло у грудях, що аж почало боліти від незвичного для мене переляку. На мить, коли лапи торкнулися знайомого газону, довелося завмерти - вибираючи правильний варіант дії.
Швидше за все, мене шукають десь у домі, оскільки, навколишню територію окутувала підозріла могильна тиша. Тому йти до будинку було б помилкою. Вибравши, найвдаліший варіант – забратися на грушу, щоб перш за все, здихатися ганчірки, яка й без того привертала до себе надто багато зрадливої уваги. Заодно перебуваючи у вигідній для мене позиції - на горі, я вдало відгукнуся на розхвильований клик батьків, розвіюючи їх бурхливу тривожність.

Адреналін, допоміг залізти на самий вершечок, без зайвих звуків та уваги. Звісно лапи трохи тремтіли від перенапруження, та загалом я відчувала себе на диво жвавою та щасливою. Хоча можливо, ця емоція була недоладною та передчасною.

Сидячи на гілці з білою ганчіркою, я завмерла на мить, прислуховуючись – що відбувалося унизу. Мертва тиша, освітлена срібним сяйвом повніючого місяця. Я нявкнула, привертаючи увагу Страшка, не вже це фальшива тривога?

Щось темне колихнулося унизу, напруживши зір, я пригледілася. Дві котячі фігури, коротко процвірінькали один до одного, пересилаючи низькочастотну інформацію, задля таємного обміну звістками. Це одна з котячих особливостей, коли немає можливості зв’язатися подумки, наприклад, як у нашому випадку - різні види, коти посилають наднизькі звуки, щоб інша тварина могла зрозуміти наміри. Я знову повторила нявкіт, тільки цього разу впевнено і звучно, звертаючись до Страшка.

На моє здивування, першим хто кинувся на дерево, був рижий кіт. Миттєвий шок скував тіло, не вже повернувся хижак і примусив малюка покликати мене погрожуючи життям? Бо чому ж дитя не полізло першим до мене? Бо воно поранене! «Батьки!» - паралізуючим страхом пронеслося у думках. Кортизол почав підійматися у тваринному тілі, боячись найгіршого.

Вправний рудий кіт, одним великим стрибком, перетнув довгу стару гілку й приземлився прямісінько переді мною. Величне тіло, обвивала розпушена руда шерсть, ледь покручуючи кінчиком хвоста, мей кун принюхувався до повітря, що витало навколо нас.

Зніяковіння залоскотало совість, я пригадала, як виразно аромат лиса відрізнявся від котячого, молячись до святих кошенят, щоб під час бігу непотрібний запах, вивітрився по дорозі.
«Батьки у хаті, сплять» - Ненав’язливо повідомив Раф, цим самим відповідаючи на моє нервове запитання, що мимоволі спрямувалося до нього, поки я перебувала у схвильованій невідомості перед рудою постаттю.

« Я не очікувала тебе зустріти, зараз, тут... » - розгублено зізналася я, підтискаючи до тіла хвіст, не в змозі зрозуміти чи точно коло мене сидить Рафаїл, - «це справді ти?» На моє запитання рудий лише розслаблено сів, звісивши велетенську рудо-смугасту лапу до низу. Можу побитися об заклад – хвіст рудого не поступається пухнастості та величині лисячого.

« Не хвилюйся, це той самий я, що не так давно протруював на твоїй шерсті бліх» - У звичному ритмі, іронічно підкушував мене мей кун. Ці слова заставили розслабитися, це справді мій Раф.

Ємм…ну як мій…мій знайомий. Швидко викрутилася подумки я, на випадок того, якщо він ненароком знову підслухав мої думки. Кинувши уважний погляд на кота, я відмітила, що він давно уже не був у цьому тілі. Розпушена, занедбана шерсть, незграбним комірцем під шиєю, стовбичила на спині та активно розрослася між лапками. Тваринний інстинкт взяв гору і я бездумно, почала вилизувати довжелезну руду шерстку. Густе, насичене муркотіння, грубим баритоном залило навколишню природу. Тут на самому вершечку, міцної вітки, майже у темно-синьому небі, ми розділяли спокійний плин життя.

Якийсь час запала мовчанка, поки я безпам’ятно приводила у порядок хутро, насолоджуючись звучанням його душі, краєм ока, я помічала, як Страшко кружляє з однієї сторони в іншу. Я не знала, що відбулося між ними й від цього легше не було. Але якщо є можливість, то чому не насолодиться прекрасним моментом, відклавши негатив на потім.

«А для чого ганчірка?» - Поцікавився Раф, відриваючись від люб’язної котячої процесії. Він виглядав надто втомленим, а рудий колір, видавався бляклим під рясним місячним сяйвом. Зелені очі, ледь розтулилися, щоб поглянути на мене.

«Тренирую Страшка, це одна з нових ігор, які я вигадала. Я не знаю, чи знадобитися йому ці вміння, але рахую за потрібне розвивати спритність, розвиток мислення, самостійну та групову діяльність.» Це перше що спало на думку, і від частини - це була правда, цього всього навчалося кошеня, поки прикривало мою пухкеньку дупку. Раф схвалюючи хитнув головою.
«Молодець, що розвиваєш малюка, якщо бажаєш, можу дати кілька корисних порад, якими у свій час виховували й мене в Перекоті.» - Потягнувся Раф, широко позіхаючи. Я погоджуючись кивнула.

«Я думала, що ти сьогодні не повернешся.» - Зіскочила я, з підступної для мене теми, переводячи стрілки на його гарячу історію. Кіт розплющив очі, й уважно дивлячись в далечінь, відповів :
« Я думав, що не встигну, але залишатися не в дома не хотів,» - серце тьохнуло від того, що ці стіни він почав рахувати своєю домівкою, - «зараз час, коли краще бути всім разом. Думаю, тобі доводилося уже чути, що в моїх друзів сталася подібна ситуація, що й в нас?» - Мей кун незадоволено зіщулився й поглянув на мене. Я чесно, ствердно кивнула. Дивовижно, наскільки він може мене знати, до таких найдрібніших речей. Глибокий, глухий сміх, ритмічним хихотінням вирвався через один лише ніс.
«Наївний Максим, він вважає тебе куди безстороннішою у цій справі, ніж ти є насправді, » - чесно поділився Раф. Загалом, він ділиться таємницями, які відомі тільки ним двом, але не вважає, це виключно чоловічою справою, яка мене не обходить. « Хтось полює на перекотів, і я думаю – ти про це здогадалася. Не треба бути Ейнштейном, щоб зрозуміти – хто за цим стоїть.»