Глава 40

У мене з’явилася дивна звичка – прокидатися удосвіта та зустрічати сонце. Сидячи на верхівці старої груші, серед вологого густого листя й проводжаючи останні зірки з неба - я чула як править природа. Бо сама на мить, споріднювалася з цією вічною матерією, вловлюючи могутність буття.

Жваві птахи пролітали поруч, ніби дражнячись або й не помічаючи мене, співали осанну сонцю, збираючи ранкову кришталеву росу. Вітер немов шепелявими дзвониками, шелестів листям внизу та на верху, поки велетенська розпечена куля ліниво підіймалася до верху.

Перші червоні промінці калиновими пасмами, розмито пронизували сірувато-блакитну матерію. За мить, пучки світла розігрілися й сіре – перетворилося на блакить, а розмитість – здобула чіткість вогняної величі небесної кулі.

Якби я була дівчиною – співала разом з тваринами, що віддавали хвалу вічній Alma mater. Та кіт – відчуває більше, глибше й відповідає, неземним тремтінням, що входило з моїх легень, просочене магічною вібрацією.

Страшко разом зі мною ловив потаємний момент, що кожного ранку виринав разом із сонцем з надр всесвіту. Після величного вітання зорі, яка дарує життя всьому світу, я відразу спускалася ветхими монументальними гілками й погналася до будинку.

Саме зараз тато збирався на роботу й оглядав маму, тож моїм дрібним обов’язком, було разом з ним, перевіряти стан неньки й заспокійливо промуркотіти наступні пів години.

Після цієї процедури та прощального погладжування, Максимом - моєї голови, я гналася снідати разом з Ольгою та Рафом, тато не залишався на сніданок. Увесь свій ранковий час він тратив на Даміру, турбуючись про її стан. Приймання сніданку, підводило мене до міцного безпам'ятного сну. Муркотіти коло матері, віддаючи ній всю свою енергію та забираючи хвилювання й біль, змучували моє тіло, набагато більше ніж довгі прогулянки полям, яких так бажала, спрагла волі молочна кішка. Та це було не можливо.

Отак з дня в день, я проживала своє котяче життя, радіючи смачній їжі й маленькому вкладі у покращення маминого здоров'я. І кожен день по трішки викрадав у мене людське єство, покриваючи його плівкою забуття від недалекого минулого, що в іншому тілі прирівнювалося до втраченого минулого життя.

Емоції притупилися, й усвідомлення зі страхом теж. Це підбурило мене навідати Андріана, моя теорія залишалася ще не підтвердженою. Отож довести його невинність, для мене є честю, та відплатою за врятоване життя.

Я вибрала той день коли нікого не було в дома, Даміра спала у своїй спальні. Навіть Ольга покинула дім, бо наший холодильник потребував поновлення продуктів, Раф складав матері компанію. Це не дарувало мені багато часу. Та багато мені й не потрібно, тільки щоб перевірити, як справи у таємничого молодика – і відразу назад.

Страшку я грізно насичала залишатися в дома й берегти наший секрет, малюк нехотя погодився, та жалісно проводжав мене поглядом, сидячи коло паркану. Для такого молодого кошеняти було великою втратою, залишитися сумувати серед домашніх стін, втрачаючи солодке відкриття великого світу. Та у нашій зграї – я ватажок, тож мій мявк – закон.

Перетнувши домашню стіну огорожі, я кинулася у хвилюючі обійми волі та небезпеки. Загостривши всі органи чуття, наскільки це було можливо, я не бігла, а летіла зі скорістю гепарда, не зупиняючись ні на мить.

Серцем розлилася насолода - це серотонін виділявся й розносився тілом під тиском головного м’язу. Я ніби ковтнула свіжої води, ніби розправила крила, ніби пізнала нове щастя життя.

Не встигши насолодитися примітивними радощами, я дісталася місця, де колись квітла, а згодом і плодоносила паперівка. Тепер, під моїм місцем сили, майоріла темна, ледь пожовтіла трава й купка чорної, свіжої землі, яку нещодавно викрутив на зовні кріт.

Минувши похилений, вкритий мохом старенький штахетник, я сплигнула у пахощі передосінньої пори : ароматні чорнобривці взяли перевагу над усіма запахами, й густо обвивали мою шерсть легким дурманом; далекі ранні хризантеми, що буяли недоглянутою здичавілою красою, змішувалися з чорнобривцями, хитро приховуючи свій п'янкий аромат; ще зелені яблука розігріті ледь похиленим сонцем, жвавили свідомість освіжаючою, ледь відчутною кислинкою плодів; а далекі поля навіювали аромат, піднятого вгору пилу, що вирвався з-під самого трактора, що здобував свій перший цьогорічний врожай.

Пливучи серед мрій природи, я втратила настороженість, що немов у себе в дома, без жодних вагань перетнула сад й вийшла на головний вхід до будинку Андріана. Погляд відразу впав на залізний замок, що немов якір, вказував на покинуту територію. «А де ж тоді бабуся?».

Тільки запитання зринуло у моїх думках, як на порозі, щось заворушилося, сидячи під самим моїм носом. Очі впали на рухому річ. І о святі кошенята – там сидів лис! Великий справжній лис!!
Несвідомо, всі м’язи натягнулися немов тисячі струн, а тіло зайняло погрожуючу позу – витягуючись напівдугою. Нервові імпульси, разом з адреналіном поширювалися тілом й заставляли шерсть пушитися, а з горла ось-ось мало вириватися агресивне ричання.

Велика витончена чорна лисиця лежала під дверима, пухнастий хвіст з білим кінчиком злетів у гору й відразу ліг з іншої сторони. Чорні вуха настовбурчено стояли, вловлюючи найменший мій рух. А жовті, немов зорі, великі очі, що розташувалися на чорній видовженій морді, звужувалися з зовнішньої сторони, невідривно дивилися на мене. Чорний мокрий ніс, принюхувався до моїх дій і…напевне почуттів. Та атмосфера, що витала коло дикої тварини скоріше була нейтральною ніж віяла надзвичайною цікавістю чи войовничістю.

Повільно піднявшись на довгі тонкі лапи, стряхнула срібно-чорним хутром, й скавучи почала підходити до мене. Звуки, що видавала ця істота, не виказували ніякої агресії чи ймовірної загрози.
«Добра лисиця – хвора лисиця!» - Блиснуло у думках. Потрібно втікати, але що коли вона поженеться за мною? Я можу принести додому сказ. От халепа!

Я грізно зашипіла, роблячи кілька кроків назад, намагаючись здобути трішки безпечної дистанції...і часу на обдумування подальших дій. Лисиця, ще жалісніше пискнула. Саме в цей момент повіяв вітер і я вловила…знайомим ароматом паперівок, що ледь пробивався з-за важкості нудотного запаху хвороби.
Імпульс за імпульсом, мозок активно запрацював складаючи всі пазли до купи. То от що значить – «син Вульпесів»? Вся настороженість в моєму тілі зникла раніше часу. Ця тварина теж має вібриси, то ймовірно з нею можливо спілкуватися посилаючи імпульси дум?