Глава 39

Аналізуючи всі події, які відбувалися у минулому, зіставляючи моменти, що б мали скластися у якийсь логічний пазл – я так і не знаходила відповідей. Таких відповідей, що підтверджували теорію Максима та Рафаїла.

Правдоподібніше звучить, що Раф не долюбляє Андріана, тому й обвішує такими абсурдними теоріями. Фактом, очевидно, що не назвеш!

Щоб переконатися у правдивості власних припущень, я увійшла у пошукову систему, щоб знайти хоча б якусь інформацію про так званих «Вульпесів». Звісно це було не легко, котячі лапи в порівнянні з людськими руками, більш незграбні через анатомічну будову, яка не створена друкувати щось на смартфоні. І на моє велике здивування (очевидно, що ні, це лише їдуча іронія)я нічого не знайшла.

Якийсь герой зі гри чи щось на кшталт цього, та не більше. Коли Раф когось незлюбить – то напевне це вже на завжди. Хоча я надіялася, що після мого врятування, рудий змінив ставлення до мого друга. Що ж - це його діло.

Я хотіла довести та закріпити власну теорію, але самостійно виходити з дому не можу, та й не хочу. А компаньйона для таких справ - не маю. Не встигши до кінця перетравити маячні теорії, пов'язані з безгрішним Андріаном, як нове потрясіння охопило нашу домівку.

Мама повернулася додому без медальйона. Свого вишуканого, видовженого, срібного кольору, що поміщав у собі з однієї сторони сімейну світлину, а з іншого, деталь з пам’яті її дитинства – частинка дерева де колись вона проживала з сім'єю.

Для усіх нас це виявилося справжнісіньким шоком. Звичайнісінька поїздка матері з Ольгою по продукти та різні необхідні дрібниці закінчилася такою халепою! Бо тепер її кішка, замкнена всередині людини, а на тривалий час – втрачати зв’язок, небезпечно. Бо що, для перекота може бути найгірше, як втратити другу частину особистості?

З розповіді мами, Ольга на секунду відлучилася в туалет, здебільшого вони уникають будь-якої розлуки, навіть у публічному місці, та це стало справді нагальною потребою. «Клята кава!» - чортихалася Ольга, проклинаючи свою чашку ранішнього напою та зрадливий сечовий.

Мама сиділа за столиком та вибирала, щось смачненьке, адже надто зголодніла від тривалої ходьби по місту. Людей було незвично багацько, як для звичайнісінького вівторка, тож зайві побоювання, заховалися в кишеню підсвідомості. Як раптом з не звідки до неї підкралася непримітна жебрачка, запитання - звідки вона взялася, не викликало підозри. Вона підійшла до кожного столу й щось скорботно, канючила у людей нав’язливо-затяжним голосом. Даміра відвернула своє обличчя в іншу сторону, адже зневажала такого роду людей. Мама взагалі багато кого зневажає у цьому світі, її зовнішній вигляд відповідає власному світогляді – холодної неприступної королеви зі зверхнім поглядом. Злиденка, ясна річ, не минула Даміриного столу за яким мати уважно вивчала, як безмірно швидко, несуться небом хмари, винятково вітряного дня.

- Подай, знедоленій, - проскрипіла невідомка, не зводячи нахабного погляду з її спини. Мама сиділа незворушно, вдаючи що не чує, молодече обличчя темної дівчини, ще сильніше роздратовувало її – невже й молодь у наш час, вибирає таке жалюгідне життя, аніж чесно заробляти на свій хліб?!
- Безсердечно відвертатися, Ісус навчає подавати прохаючому! – Докорила та, підходячи впритул до столика. Не стримавшись, Даміра злісно зиркнула в обличчя дівчини. «Надто юна» - відмітила вона, «та й доглянута нівроку, тільки вся брудна й в лахмітті» - оповідала в дома мати.
- Йди куди йшла, - холодно відрізала Даміра. Я уявила цю картину, де жінка з ледь задертим носом, зневажливо оглядає дівчину з ніг до голови, просканувавши її своїм проникливим оком, й мить розкушуючи оманливі наміри молодиці.

- У вас в дома проблеми, - ніби не чуючи, що ній сказано, не вагаючись, жебрачка сіла навпроти мами й блиснула, чорними, як ніч очима. Даміра вже хотіла приснути в бік нахаби отруйними фразами, та невідома, вправно обірвала її намір, - а наближаються ще більші! – Таємничо, не відводячи очі, промуркотіла нахаба, заполоняючи мозок матері. Нездоланна паніка охопила її голову, у вухах почало шуміти. Тіло втратило здатність відчувати, тільки не опанований гул в голові, та холодні долоні, що торкалися до лоба, обминаючи густий білий чуб.

Довкола можливо щось і робилося, Даміра не була здатна відчувати. Серце невпинно пульсувало у грудях, віддаючи гудінням у голову. Вперше в житті мою маму підкосила така слабкість, коли вона втратила здатність адекватної реакції піддавшись емоціям.

Коли повернулася Ольга, а це, напевне, не зайняло й понад дві хвилини після зникнення жебрачки, мама так і продовжувала сидіти з охопленою головою. Мало по малу, подруга повернула затуманену свідомість Даміри. Перше – перевірили цінні речі, нічого не зникло. Це видалося дивним. Жінки списали ці події на невдалу спробу ворожити, що об’єдналася з тривалим стресом. Про їжу не було вже й мови, відразу зібравшись вони рушили до машини. Та тільки по дорозі додому, Міра звернула увагу на відсутність дорогоцінного медальйона.

Переповідаючи зараз все в дома, не один раз проаналізувавши ситуацію – в голові склався логічний зв’язок. Все це чистої води спланована система викрадення.
По інакшому, вирахувати, щоб мама залишилася одна, тим часом що Ольги не було поруч всього лиш п’ять хвилин. На довше вона б не дозволила собі затриматися. І це ще з урахуванням того, що була черга!

Чому ж ніхто з навколишніх не зреагував на жебрачку? Тому, що вона з’явилася з нізвідки й так само швидко зникла, здобувши бажане. Запитання, що сталося з мамою? Тато взяв в мами аналіз крові, щоб визначити чи нічого не було підмішано, та такий дрібний нюанс, що дорогою додому мама випила кілька сильних заспокійливих, однозначно погіршував якість результатів. Та й сама Даміра заперечувала цей варіант, що таке в теорії могло відбутися, адже нічого відкрито не пила й не їла.

Все це страшенно напружує й лякає. З родини перекотів вже двоє обмежені від другої природи. Добре, що Ольга з Рафом тут, хоча б мали їхати до бабусі, чи повернутися у спокійне життя в Італії. Залишився б лише тато зі своїм дрібним камінцем, що вправно зберігав в обручці. Його природа та сім’я, були рівно цінними частинами. Тому коли мене спіткала майже смертельна невдача, а маму втрата кота – тато в мить постарішав на років 10. Обличчі осунулося від важких думок, вкриваючись зморшками. Срібні скроні підкреслювали сіру шкіру, й глибокі мішки під очима.