Глава 38

Дні минали повільно і в той самий час – невпинно швидко. Тато зменшив кількість й дозу ліків, тож я почувалася бадьоріше і значно здоровіше. Та все ж тіло кота, викрадало більшу частину мого життя через сон. Перетворюватися у людину не ризикувала – велика загроза, застрягнути між твариною і людиною, що могла призвести до загибелі. Тож котячі будні тягнулися нескінченими лінивими вихідними.

Мене добряче годували, пестили, розмовляли й словом не обговорювалися про новини, пов’язані з катюгою та чокером.
Та не була б я – Есфір, якби випадково (звісно що ні), не підслуховувала частини розмов, які доводилося похапцем викрадати у батьків та Рафа. Виявляється, той мародер, що прикидається копією Рафа, насправді намагався мене вбити!! Коли я почула про це, моя шерсть стала дибки, а саме тіло – перетворилася на пухнасту хмарку, реагуючи шоком, спричиненим даною новиною.

Раф пояснив батькам, що я пішла по морозиво не плановано – як я йому це й оповідала під час короткої розмови, тож шанс зустрітися зі мною був надто низький. Та скоріше всього, негідник висліджував мене, мої звички, забаганки, стиль життя. Загалом вивчав Есфір, ще з найперший нашої зустрічі, коли я думала, що він - це Раф.

Також виявилося, що батьки були в курсі справи - про те що сталося того вечора, й не помітно для мене, нагородили всіма засобами та препаратами, які «випадково» з'явилися у відкритій для мене доступності. Хоча в той момент, я тільки й думала про їхню байдужість та холодність до постраждалої доньки.

Той Данило, Данком в мене язик не викручується так безневинно, назвати того - хто стежив, і досі стежить та намагається мене прикінчити. Він дожидав на мене всюди, не знаю яким чином Рафу вдалося отримати доступ до вуличних камер, але Данило всюди немов примара, снував довкола нашої території, висліджуючи мене. Того злощасного дня йому пощастило.

Раф серйозно запитував мене – чому я подалася за ним в таке безглузде місце? Ясна річ, я б нізащо не зізналася про романтичні мрії та надії, а обійшлася лише сухим – «Якби я постійно тебе шарахалася після першої псевдо зустрічі, навряд чи б ти досі тут жив». Але це було правдою, я довіряю Рафу – тож неодноразово слідувала з ним у село перекотів. Тільки зараз, втративши дорогоцінний чокер, я усвідомлювала помилки, які допустила, списуючи лукаві погляди та підступно-тваринну поведінку на «Рафову» ревнивість.

Та найгірше, що коли він перший раз мене укусив, це не було грою психічнохворого, а хитро продуманим планом, адже разом з самою слиною, через звірячі укуси надходила отрута. ОТРУТА!!! Той недоумок вже довгий час вживає отруту в малих дозах, щоб при потребі отруювати ворога!! Від почутого – чергова хвиля шоку сколихнула мою свідомість, бо в моїй голові просто не вкладалося розуміння, що отруюючи себе - ти можеш так захищати тіло.

Ось чому я ніяк не змогла діяти, а лише списала все на паралізуючий страх. Він вкусив мене чотири рази, цим самим роблячи більшою ймовірність моєї смерті. Саме через це я досі слабка.

Звісно коли тато давав мені різні препарати, він намагався в тицяти мені у рота різноманітні сорбенти. На початку я ніяк не розуміла – навіщо? Та коли дізналася – не давала знаку, що кота це може надто цікавити.

Я не змогла того разу дослухати розмову батька та Рафа, бо вони постійно шепталися унизу в Максимовому кабінеті, який, ясна річ, постійно замикався при передачі таємниць. Неочікувано з нізвідки узялася мама, тож мені довелося вдати, що я дуже зголодніла й запихати їжу через силу. Так чому я все-таки не загинула – я не дізналася. Та припускаю, що перший раз коли він мене укусив – дозволив організму виробити, хоча б найменший імунітет. Тому цього разу пригода для мене закінчилася, так би мовити – успішно.

Лежачи серед трав, я слухала солодку пісню літа. Страшко спав поруч, кошеня ніколи не покидало мене, доки мало на те змогу. Перебуваючи в дома я відчувала спокій – забратися в домівку перекотів, надто ризиковано, навіть для такого відчайного хижака. Не дивлячись на умиротворення, мої думки не покидав нав’язливий страх повернення. Якщо моя смерть була потрібна, щоб заволодіти амулетом – бо наскільки я пам'ятаю - при такій умові, втрачається магічний зв’язок, а чокер робиться вільний – для будь-якого вжитку. Зазвичай – задля створення, іншого індивідуального для нового члена сім’ї. Це якби би мовити - простіша версія утворення амулета, але й відповідно слабша.

Можливо, хижак шукає для когось дорогого, а потрібного дорогоцінного елементу, щоб створити власний - не має? Сумніваюся… Можливо це потрібно для тієї кішки? Та від неї й так віяло котячим духом, у людському тілі – очевидно, що часто перетворюється. То навіщо йому він?

Якби я була ним - то що хотіла б зробити з «форматованим» амулетом? Очевидно використати для своїх потреб. «Бінго!» - іронічно видихнула я, й закотила очі сама до себе, від власної "дотепності".
«Насувається щось лихе» - так сказав тато мамі, йому більше відомо ніж мені. Очевидно він від чогось відштовхується. Важко бути ось так в густій невідомості, поки інші володіють панівним обсягом інформації!

Я злісно буркнула. Страшко різко проснувся й настовбурчив шерсть, не до кінця розуміючи – для чого це потрібно. Ніжно лизнувши маля у щоку, я мелодійно замуркотіла, заспокоюючи дитя. Зрозумівши, що це була хибна тривога – біла хмаринка, вмостилася на витоптану траву, додивлятися свої смачні сни.

По дереву плигала пташка, я уважно стежила за її рухами. У думках злітали різні лінії направлення – як краще впіймати здобич. М’язи теж брали участь у цій грі – напружувалися під пухким хутром, інстинктивно підказуючи, як краще діяти за різних варіацій нападу. Я хитро закрутила хвостом й схаменулася, коли пташка раптом зірвалася й полетіла.

Я ніколи не ловила птахів – для мене це табу, миші табу – бабуся-кульбабка виключення. Та птахи – нізащо! Відганяючи нав’язливі погані думки, я вирішила, що напевно просто зголодніла й тому хотіла упіймати пташку. Тож негайно відправилася на кухню до харчів. Страшко побіг за мною. Я навіть й не сумнівалася, що малюк вчинить по іншому.