Глава 33

Ненаситна спека тиснула звідусіль наповнюючи тіло вологою, що добровільно через шпарини шкіри випаровувалася назовні, повертаючись у природний колообіг рідин.

Обідня духота висіла у повітрі засліпливою тишею, розчиняючись в середовищі у вигляді розпеченого повітря, викривляючи вдалині небосхил. Ніби востаннє прощаючись цього року з найтеплішим днем сезону, сонце обдаровувало прямим промінням, здатним пропалити шкіру наскрізь.

Рятуючись у затінку від небезпечного випромінювання, я споглядала як Страшко вивернувши пузо до гори, хекав з відкритим ротом, намагаючись охолодитися. Вагомий плюс перокота: коли спекотно – можна перетворитися на людину, у випаді холоду – у тілі кота завжди тепліше.

Напевне я допивала вже п'яту величезну склянку води з льодом. Мій кіт подеколи злизував холодні краплини конденсату, які байдуже скочувалися до низу в траву.

Дивно думати про зиму коли на вулиці +35°C. У цей невблаганний час, засніжені будні видаються благословенням, та зустрівшись віч-на-віч з всюдипроникним морозом, льодяним вітром, який вміло поєднується з гострим снігом та нещадними морозами – радію, що маю змогу ніжитися під палючим сонцем літньої днини, споглядаючи на сонного улюбленця, очі якого ліниво блукали у листві груші.
Сьогодні провертаються батьки й не знаю як тато, та от мама з цілковитою ненавистю вітатиме мого безневинного котика. Надіюсь Ольга і Раф заступляться за мене.

Раф… Він обіцяв привезти морозиво, де він? Нетерпляче заривши руку у траву, я дістала телефон. Минуло п’ятнадцять хвилин. З лоба стекла крапля поту та впала на пастельний блакитний топ. Тілом пробіглися мурашки чи то можливо спека дісталася вже до самого мозку?

- Льодяне морозиво для зопрілої дівчинки, - помахав Раф двома різновидовими парами морозива, по одній у кожній. Таке нахабство трохи розтуманило мої мляві думки.
- Це ж ти про себе говориш? – Мружачи від сонця очі, я лукаво посміхнулася сказаній ним дурниці.
- Еге ж, - погодився рудий, визнаючи абсурдність сказаного, хоча й правдивого.
Холодна солодка маса наповнила рот, яке задоволення коли заморожена рідина через нервові закінчення язика приносить задоволення усьому тілу. Я заговорила тільки коли проковтнула половину другої порції:

- Батьки вже скоро будуть…
- Так, Есс, - він розумів до чого я хочу спрямувати розмову.
- То ми друзі, чи не так? – Хитро поцікавилася я, зазираючи у миртові очі. Потрібно починати рідше так робити, бо при кожному взаємному погляді дихати ставало важче.
- Це залежить про що йде мова, - двозначно відповів хлопець, відкушуючи частину вже розм’яклої білої маси.
- Про Страшка, - не утруднюючи свій напрям, чесно визнала я.
- Тоді – так, - хитро усміхнувся він скоріше собі, - не хвилюйся, Розо, я не залишу тебе саму в біді, - й підморгнувши, тицьнув мені кінчиком пальця у носа, ніби я не симпатична дівчина, а кіт.

Незадоволення вилилося на зовні у вигляді гордого фиркоту на недбалий жест. Та я була вдячна за підпору. Рудий нахабно розсміявся. У нього до біса звабливий сміх! Напевне, я ніколи раніше не помічала цієї глибини та насиченості голосу тільки через те, що ми не були такими близькими один з одним як зараз, саме в цей момент. Як друзі очевидна річ, хоча і відвертими друзями ми теж не були. Просто нащадки одного виду, яких звели обставини долі.

До біса звабливе обличчя, особливо з цією напів’ямочкою на щоці та дрібними морщинками, що оточили зелені очі. Я насилу відвела погляд. Вгомони свій жар, Ес, та жри своє морозиво!
- А в тебе багато було дівчат? – Оніміння пройшлося по тілу. Я завмерла. Ідіотка, що ти верзеш?!! Розпушуючи волосся, я намагалася приховати той сором, що вкрив усеньке обличчя.
- Ну я належу до того типу хлопців, котрі не страждають нестачею дівочої уваги. – Обережно відповів рудий, уникаючи самої відповіді. Я іронічно пирхнула – ніби сказане ним і так не очевидне. Та стараючись стримувати ймовірні подібні «вибрики» тіла, тільки ритмічно смикала ногою. – Ну а як в тебе справами зі стосунками? Ольга казала, що ти нещодавно ходила на перше побачення. – Хоч це і звучало вкрай дружно, ніби ми вірні друзі дитинства, та наявна насмішка, дражнячись щипала мене між кожним словом. Пара зеленючих очей уважно зависла на моєму обличчі, намагаючись прочитати спектр емоцій, які б мали відповісти чесніше за мене саму.

- Та це була лажа, тоді я зустріла тебе п’яного, точніше не тебе, а того Данилка чи як там його…
- Данко, - виправив Раф.
- От він самий, той кретин, що роздряпав мені пів руки, - очі рудого зі злісною ніжністю пригнули саме на те місце, де красувався білосніжний тонкий вигин рубця. – Крутився цілий вечір, ніби на зло в мене перед очима, з тією чорнявою сексі-леді-перекот, - я закотила очі, пригадавши добрячий ревнивий шквал.
- Стій, він був з перекочувальницею? А як ти дізналася – хто вона? – Хлопець кинув на мене зосереджений погляд, акуратно склавши пакування з-під морозива одна в одну, та коли мова дійшла до чорнявки, то байдуже відкинув їх від себе.
- Ну ти вважаєш мене вже геть бездарою? – Піднявши одну брову, я поглянула на його як на дурника, з витриманою короткою паузою, набиваючи собі ціну, акуратно заклавши за вухо те саме пасмо, яким я нещодавно намагалася приховати сором. – Я випадково наштовхнулася на неї у туалеті й вона, видала себе різкою реакцією, зловивши на льоту мою помаду, ну і сама поведінка, от коли ти дивишся на людину, то якось несвідомо розрізняєш це – людина або ж перекот.
- Що ж, тоді це багато, що пояснює…
- Ти про що? – Не тямуще, я намагалася вловити хід його думок, котрі активно створювали, заховані від мене під темно-мідним вологим волоссям, логічні ланцюжки.
- Він не один, це і добре, і погано… - Напевно, він зрозумів, що я нічого не тямлю, й пояснив : - добре, бо не один, та погано тим – що його компанія може виявитися вкрай небезпечною, бо якщо це та – про кого я думаю – то жінка - ще те стерво. – Незвична грубість глухо пролунала серед живого вітру, нарешті прокинулося дихання природи. Як ласка неба – обвівав вологе від поту тіло нестримний прохолодний порив, як добре…