Глава 28

Я швидко підірвалася з ліжка, заплутавшись в покривалі й ледь не впала до її ніг. Було наївним вважати, що вона не помітила Страшка - та в середині душі тліла надія врятувати ситуацію.

- Так, із задоволенням. Що будемо готувати? – Розпутавши ноги з тканини, я сонно потерла очі, намагаючись сфокусувати погляд на жінці. Чомусь я передчувала, що вона накинеться на мене з криком та цькуванням. Топчучись на місці, з метою випхати її зі своєї кімнати, я підійшла до Ольги впритул, але вона не відреагувала на таку відверту близькість.
- Це що – кошеня? – Її тихий та водночас люб’язний голос, бринів зацікавленням. Від викиду адреналіну, сонна фаза минула і я трохи оговталася. На якусь долю секунди, я щиро здивувалася – чому вона не кричить на мене у нестримній ярості. Моя мама так би й вчинила. Та її допитливість починала діяти на нерви, й захищаючись, я не дуже вихованим тоном рикнула :
- Угу, і що? – Вона ввірвалася у мою кімнату, ясна річ, це не викликало прихильності. Через напіввідкриті очі, я свердлила її поглядом. Білява ніби відчуваючи мою злість на проникнення у чужу печеру, почала у характерному ній тоні, виправдовуватися.
- Але вчора його - ще тут не було, Даміра б не дозволила завести тобі кота… - Ні, вона не виправдовувалася, та тон як завжди залишався привітним. Котячі правила не дозволяли старшим схиляти голову перед молодшими. Навіть якщо й не праві, молодші – завжди нижчі. Можливо саме через ці правила - моя мама така?
- Не дозволила б… - видихнула я, усвідомлюючи свою нижчість у нереальному рангу. Був би то Раф, йому мало б не здалося.
- Познайомиш? - Прихильно, вона дивилася на мене, здавалося в саму душу. Та саме цей теплий, проминистий погляд, дав мені зрозуміти – що Ользі можна довіряти за будь-яких обставин, вона із роду своїх.

Ми говорили довго, сидячи в мене на ліжку, я поділилася історією Страшка, а вона розпитувала про мої стосунки з батьками. Якась легкість віяла від цієї зеленоокої особи. Вона не наполягала на секретах душі, які самі мимоволі зривалися з вуст.

Я поцікавилася її історією, Ольга дещо дивно засміявшись переповіла, що колись коли була дуже маленька вона мешкала з батьками коло спаленого Перекота. Там в тому дивному селищі, вона знайшла і свою любов, яка подарувала дорогого серцю сина. Там вона і втратила, свою любов коли Рафу не встигло виповнитися й року. Після того вона з дитиною втекла з цих країв і цієї країни.

В безкінечних спробах та невдачах, вона якось по малу адаптувалася, й змогла відкрити для себе краще життя. Батьки навідували її у чужих краях, останньої зустрічі - просячи повернутися назад з онуком. По тому вони померли з проміжком у пів року. Це стало сильним ударом для білявої, ось так за короткий проміжок, вона втратила і чоловіка, а за п’ять років обох батьків. Якийсь час вона пробула на батьківщині, а по тому повернулася у чужі краї, які не ятрили рани як пустий рідний дім.

- А що вас змусило повернутися сюди знову? – Я цікавилася щиро, забувши, що про їх плани вже раніше мені говорилося.
- Чесно? – Зелені очі ледь розкрилися від відвертості, я як маленька дівчинка, закивала головою. – Міра попросила, не хотіла залишати тебе саму в дома. – Почувши згадку про маму, я не на жарт здивувалася. Звучить як абсурд - що вона хвилюється про мене.
Я поглянула на Страшка, який тихо муркав від мого пещення.
- Ага, саме через хвилювання вона залишила на тривалий час мене з дорослим привабливим хлопцем. – Я скептично, пробубнила під ніс своє незадоволення. Ольгу очевидно забавили мої слова, особливо те що я вважаю Рафа привабливим.
- А ти не думала, що він найкраща кандидатура для цієї ситуації, - дивний вираз промайнув в її очах, - варто пригадати, що він мав бути не один, те що мені не вийшло приїхати – не планований хід обставин. – Вона продовжувала дивитися на мене у всі очі зі своїм прихильним виразом, й зацікавленням в очах. – Скажи, хіба вам двом було так погано? – Між її бровима утворилася не глибока морщинка, враховуючи, що вона однолітка моєї мами – виглядала дуже молодо й привабливо. Соковита фігура не високої постаті, доповнювала звабливий образ. Ольга намагалася зрозуміти мене, або можливо атмосферу яка могла виникнути між мною та її сином.

Я відчула, як ніжне тепло колихнулося коло моїх щік. Ну тільки цього не вистачало! Гойднувши волоссям, я намагалася приховати рум’янець, та здається це тільки посилило температуру у моїх вилицях.
- Ну Раф дуже турботливий, - дуже – це мале означення, зі всього що він зробив, - але я не можу його зрозуміти. – Я знала, що можу довіряти білявій, тож пепервала чухання котячого вушка й підняла ліву руку до верху, демонструючи великий блідий шрам, який променів на тлі західного сонця.
- Він правда тобі нічого не розповідав? – Хоча вона й стримувала своє здивування, та коли дійсно дивувалася – каре з сережками колихались сильніше. Не розуміючи цей тон і взагалі, що це все значить я лише недовірливо угукнула. В нього біполярний розлад? По іншому це важко пояснити.

Мій живіт голосно забулькотав, що аж Страшко підірвався, настовбурчуючи шерсть, засичав. Ольга лагідно усміхнулася.
- Очевидно він надіявся, що ти сама зрозумієш. Присяга, сильніше власних я – вона підморгнула, й підвелася, - йдемо здобувати свою вечерю.

Граційними кроками із загадковим виразом обличчя, вона надто містично покинула мою кімнату. Я побігла за нею розпитуючи, що це значить, та вона всього лиш коротко відповіла, що це не її таємниця.

Наступного дня, я відправилася на прогулянку. Не ставши перетворюватися перед Страшком, я забезпечила його чистим лотком та їжею, й перекотившись у ванні, вистрибнула у відкрите вікно в коридорі й подалася світ за очі.

Заспане котяче тіло, розминало свої п’ять кінцівок, які давно не відчували ґрунту під подушечками. На диво серпнева погода видалася мокрою та холодною, та це тільки дощовий ранок. Всюди пахло сухими травами, які ввібрали грозову вологу. Так гарно щебетали птахи, намагаючись зігрітися власним співом. Багато павутини, обліплювало мої вібриси, тож надалі, я намагалася бути більше обережною.