Глава 27

Я почувалася відверто погано, меланхолія витискала мої нутрощі з середини. Хоча очевидних причин для поганого самопочуття не було - все добре. Щобільше - вчора у мене було перше побачення і я гарно провела час…

Насправді я себе обманювала і сьогодні, і вчора, поринувши у награне щастя – я тимчасово забулася. Та нині - не було у що поринати й підсвідоме привласнення рудого, болюче кололо у бік. Ну чому Раф такий кретин?
Я тяжко видихнула насовуючи рожевий топ на свіжовимиту шкіру. Ранковий душ – це ніби засіб змити увесь бруд спогадів.

Спускаючись сходами, я прокручувала у голові нічні пригоди. Раф був з кішкою, красивою, зрілою кішкою, яка очевидно ліпше такого кошеняти – як я, з котрим потрібно було постійно морочити голову.
Повернувши у кухню, з гарячим сподіванням зустріти тата або ж хоча б прискіпливу маму, я виявила тільки Ольгу. Нова хвиля розчарування прокотилася тілом, мені необхідно було з кимось поговорити, а вона занадто чужа й підозріла. Ну і на додачу мама Рафаїла!

Вдаючи, ніби я шукаю, відповідний забаганкам сніданок, спиною відчувала пильний погляд білявки. Не поспішаючи, я скибку за скибкою, нарізала продукти, формуючи бутерброд. Відправивши свій сніданок у тостер, заварила розчинну каву. Запах карамелі залоскотав ніс, цей запах видався примарою зі спокійного минулого. Мене не приємно перетрусило, очевидно організм вирішив перезарядитися, таким чином позбуваючись думок.

Тихенько поглинаючи канапку, я відчувала непомітний тиск від нашого мовчання з цією особою. Цікаво, вона теж кішка?
- А де батьки? – Я відклала другу частину сніданку, затиснувши між пальцями тільки тоненьку скибку груші.
- Поїхали, хіба Даміра тебе не попередила? – Здивувалася Ольга, напевне мої вирячені очі відповіли краще слів, й не чекаючи відповіді, вона продовжила : - Твого тата відправили в командировку на кілька днів, тож мама вирішила не покидати його самого. Вони не на довго. А, - голосно пригадала вона, підіймаючи вказівний палець і ставлячи каву з молоком у тарілочку, - ти ж вчора пішла на побачення, а тато дізнався про відрядження на кінці робочої зміни. То поки тебе не було – вони зібралися, а сьогодні о п’ятій виїхали на поїзд. Думаю, Міра скоро повідомить тобі телефоном про всі деталі, - Ольга дружно посміхнулася, від легких рухів тіла, каре коливалося в такт зі сережками, які обвиваючи мочку вуха звисали аж до пліч.

Дивлячись на захололий кусок сендвіча, я вже не хотіла їсти. Зараз, я потребувала хоча б когось, до кого можна було пригорнутися, маленькою дівчинкою, вткнутись носом об шию і сидіти так в обіймах, аж поки тиха печаль не мине.
- Тоо, як твоє перше побачення? – Приязно усміхнулася жінка, очевидно очікуючи від мене деталей.
- Так як і проста зустріч з друзями, - нейтрально ввічливо відповіла я. – А хіба Рафаїл вже повернувся? – Між іншим, запитала я, переводячи тему з себе, на її сина, цікаво чим вона буде виправдовувати свого лоботряса.
- Ні, а ти його бачила? – Насторожившись, вона ледь помітно змінила позу й уважно, не відводячи погляд, дивилася на мене трішки розширеними очима, ніж це було до цього.
- Так, до речі у компанії дуже незвичної дівчини. – Двозначно видала я так, ніби нічого такого, але…
- Хм… - протягнула вона, - це була блондинка? – Я заперечно похитала головою, забивши повний рот їжею. – Кішка? – Я покам'янівши, вдавилася, й почала голосно кашляти. Припіднявшись з крісла, Ольга турботливо постукала мене по спині.

- А ви кішка? – Я звела очі повні сліз, кашель не припинився, тож моя відповідь звучала як скрипуче хрипіння.
- Ну звісно, дорогенька, як тоді у мене б появився такий котик як Рафуля? – З явним ніжним запалом, ця жінка пригадала про свого синочка, який напився вчора як бельгійський пес. Але сліпий культ любові до свого чада мене підкупив, й мимоволі я відчула рожеві заздрощі. Моя мама так ніколи про мене не говорила і її очі ніколи не виблискували любов’ю, згадуючи якісь моменти життя пов’язані зі мною.
- Ви так просто про це говорите… - тихим голосом, я пробубнила скоріше собі, ніж зверталася до неї.
- Бо ти ізольована від перекочувальників. Можу побитись об заклад, що я зі сином і те незрозуміле дівчисько – це єдині перекочувальники яких ти зустрічала?
- Ну звісно де їх тут можна побачити? Більшість прості смертні…
- Не вже мій бешкетник не розповідав тобі про Перекот? – Зелені очі, то розширювались, то звужувалися від неприхованого здивування.
- Розповідав.
-Ну от, рахуй ти живеш в епіцентрі перекчувальників. Так - багато переїхало, багато забули й втратили свою сутність. Але все одно залишилися старожили, як і твоя сім’я. – Вона говорила зі мною, немов я її дурненька дочка, якій потрібно розтлумачувати такі очевидні речі. Та вона не разу не дратувалася, й поводилася на диво доброзичливо. Це не подобалося мені, бо десь далеко я починала відчувати взаємні відчуття. І це Рафова мама, а я не хотіла будувати хороших стосунків з Ольгою, не маючи їх першочергово з рудим.

- Але ми живимо тут не все життя… - Хотіла відстояти свою думку, та вона енергійно перебила:
- А де ви жили раніше?
- Не пам’ятаю, - зім’явшись зізналася я.
- Ну от доню, ми всі з одного місця. – Вона ніжно засміялася, й підморгнула. Щось у її рухах нагадувало Рафа. Серце зрадливо обм'якло. – Як ти думаєш я з твоєю мамою познайомилася?
- Через один універ, - припустила я, відверто говорячи, тільки те що було відомо.
- Дурниці, ми ще були знайомі задовго до студентства. – Якась дівочість промайнула на її обличчі, певно спогади торкнулися думок.

Це вперше буз присутності мами, я розговорилася з Ольгою. Вона виявилася приємною і відкритою жінкою. Тепер розумію, що Раф виховувався вільно з достатком любові та догляду, на відміну від мене…

Після сніданку, було бажання поблукати десь у тілі кота, та ми з Адріаном домовилися, що я сьогодні заберу Страшка. Тепер відсутність батьків стала для мене благословенням. Надіюся, ми з тваринкою адаптуємося до сумісного життя без негативних наслідків, якими завжди лякала мама.
Андріан поцікавився як я себе почуваю, я збрехала що все добре. Не ставши набридати зайвими розмовами він віддав мені біленького. Кошеня перемінилося в очах – лишай майже затягнувся, а тіло по-справжньому стало повніше. Помітивши мене котик радісно замуркотав. Напевне пам’ятав свого рятівника.