Глава 25

Так, зустрічатися перед побаченням – не така вже й хороша ідея, зіпсується необхідний мені ефект «вау». Та відповідальність перед маленьким створінням, було більшим за таку дрібницю як – перше у життя побачення.

З самого ранку втекла з дому, до того, як змогла б застати маму серед кухні. Звісно, сьогодні у мене офіційний вихідний від навчання, та це ж мама – хто знає, що ній зайде у голову. Закупившись всім необхідним у зоомагазині, я побігла до Адріана й почала клопотати коло кошеняти: починаючи з обробки лишаю й закінчуючи краплями від бліх.

Я попросила хлопця принести тазик з теплою водою, не годилося маленькому бути в такому брудному вигляді. Сонно крокуючи, друг пішов здобувати мною прохане. Дивлячись йому в слід, не могла не відзначити, що він виглядав надто мило з розтріпаним волоссям і зажмаканим обличчям, моя кішка явно не оцінила всю красу молодика. Після активного купання й оголошеного вироку – укол від гельмінтів, Адріан швидко позбувся сонного настрою.

- Простіше ж дати таблетку, - заперечувально протягнув хлопець, шукаючи привід відмовити мене від цієї маніпуляції.
- Такому маляті, таблетка є травматичною для горла, та й з уколом простіше прорахувати й дотримати дозу, знаючи що він не виплюне або ж не виблює її. Та й не хочу я, щоб Страшко мучився. – Зарозуміло фиркнула я, набираючи жовту рідину в інсуліновий шприц, з твердим наміром дотриматися задуманих дій.
- То ти терапевт чи ветеринар? – Скептично поцікавився він. Набравши необхідну кількість препарату, я відправила ампулу до сміття, й скривившись від призріння, показала хлопцю язик.

Коли Страшко отримав, напевне, першу у житі порцію догляду, то відразу перемінився в очах: запухлі очі світилися блакитними перлинками неба; біла середньої довжини шерсть, чепурно стелилася по лінії росту; животик округлився від харчів, а не западав усередину як при першій зустрічі; а маленький синій нашильник промовисто свідчив – не безхатько.

Споглядаючи на дитятко, яке сиділо в мене на колінах й гралося з травою, я потягувала міцний чорний чай. Адріан запропонував пригостити напоєм, хоча я планувала швиденько обробити котика і втекти, та п’ять хвилин на чай, думаю, погоди не зробить.
- Бачу, ти вибираєш тварин собі до ладу? – Сміючись, відсьорбнув чай чорнявий. Я не тямуще поглянула на нього. – У цього кота теж блакитні очі.
- Ааа…, - посміхаючись протягнула я, поглядаючи на винуватця мого неспокою. – Навіть не являю, як його додому принести, мама мене з’їсть.
- Чому така проблема завести тварину? В когось алергія? – Не розуміюче нахмурився Адріан, відставляючи чашку з чаєм, й протягуючи руку до кошеня з наміром його погладити. Від неочікуваності Страшко відсахнувся і прошипів на незрозумілу летючу річ. Ми розсміялися.

- Можна й так сказати, - тяжко видихнула я. І куди тільки я вляпуюсь?! – Ну добре, мені пора. Запам’ятай мене такою, - ніяково посміхнулася я вказуючи на свій спортивний, доволі неохайний вигляд, - в наступний раз ти зустрінешся з красунею. – Я величаво задерла носа й підморгнула, заспокоюючи себе тим, що ще зможу справити на хлопця бажане враження.

На моє не везіння, мама прокинулася, та на славу, відсутності не помітила – Ольга займає всю її увагу. Жінки нескінченно про щось базікають, а коли я раптово захожу в кімнату, розмова припиняється, мама нагороджує мене терпливо-стриманим поглядом, Ольга – спостережливо-допитливим. Ніби ними обговорюється якась неймовірно таємна інформація, яка не має торкатися моїх вух. Серйозно? Обговорюють своїх чоловіків та проблеми середнього віку, й вважають це щось з межі неймовірно секретного. Наївні!

- Мам, я сьогодні ввечері йду на побачення, довго не планую бути, та все ж прошу офіційного дозволу. – Голосно протарахкотіла я наливаючи у склянку воду. На мить Даміра завмерла, замислено зважуючи щось у своїй голові, та напівобернувшись кинула через плече:
- Перше побачення? Успіхів. І да, Есфір – використовуй захист. – В мене почервоніли вуха. Як вона може таке говорити при подрузі?!Чужа жінка сидить в нас на кухні, а вона відкрито говорить таке??
- В тебе є прихильник? – Дружно посміхнулася Ольга, від її різкого руху, ідеально відстрижене каре колихнулося вперед і назад.
- Я б скоріше сказала – друг. – Не очікувано засоромлено відповіла я, косячись на маму, й штрикаючи її у бік поглядом, за не тактичні слова.
- Друг? – з якоюсь дивною інтонацією перепитала блондинка. Я кивнула й направилася до виходу.
- Жаль не Раф, - байдужим тоном,донеслася до моїх вух, мамина скарга подрузі. Я злісно закотила очі.

Час привести себе в стан «розквітла Роза». Усміхнувшись, прийнялася до процедур краси - це перше побачення, і не хочеться його зіпсувати невмілим ділом.
Я завжди у фільмах бачила, що дівчата позбуваються всього ймовірного волосся на тілі. Ухх, але ж це моя шерсть! Орган чуття який подарувала природа! Погладивши по стегні, й упустила це й момент – його рукам тут робити, точно, нічого. Та все ж пахнути від мене має приємно, захопивши різні мамині парфумовані гелі для душу, направилася відмивати кожен сантиметр тіла.

Коли чисте тіло, зволожена шкіра і волосся були готові. Я взялася за одягання. Визначившись з образом, обрала легкий, в тон одягу макіяж й зробила зачіску.
Коли справді хочеш виглядати неперевершено, йде багато часу на приведення себе у порядок – хоча робиш всі ж ті самі дії, що і завжди.

На вулиці красиво перекотилося сонце, наближаючись до лінії горизонту. 20:02 – потрібно йти. На всяк випадок перевірила екран телефону – можливо він передумав або змінилися плани…Ні, екран був наповнений сповіщеннями з месенджерів.

- Я пішла, голосно крикнула я, - й розчинилася у прийдешніх сутінках літа. Вдихнувши повні груди, я смакувала приємну вологу, що легкою прохолодою цілувала шкіру, яка ховалася під тонкою тканиною білого плаття. З далини доносився запах диму, вогкого пилу та зелені в росі. Зірвавши дрібні троянди, я запхала гілочку, червоних квітів у біле пасмо – воно красиво облягло мою кольорову гульку. Білі буцматі кросівки, впевнено вели мене до місця зустрічі – статуя Венери серед парку.