Глава 31

Коли я прокинулася то Андріан вже не спав і уважно дивився на мене. Я ж повернула свою голову до нього.

-І давно не спиш?

-Можеш десь з годину.

-Ого.

Я повернулася і взяла з тумби збоку телефон. Сьома година ранку. Нічого собі! То виходить що Андріан рання пташка. Не знаю навіть добре і чи погано. От я люблю довго спати,це 100% так. 

-А чому не встаєш тоді? Мама вже думаю також не спить.

-Не хотів будити тебе. 

Ми ще полежали з десять хвилин а тоді встали . Андріан виявився дуже охотливим до робити, тому що після сніданку спитав мою маму.

-Марія Степанівна, можливо вам потрібно допомогти?

-Андріанчику, ви ж приїхали сюди не для того щоб працювати, а щоб відпочити від усього. Кетрін мені розповіла про твою другу роботу. Я дивуюся твоїй витривалості.

-Ви мене перехвалюєте. Але все ж, якщо вам потрібно щось допомогти то я з задоволенням.

-Ну хіба що дров ще трохи нарубати, я й сама можу але якщо ти хотів би допомогти тоді я не буду проти.

І вже за годину Андріан рубав дрова. Ми з мамою ще посиділи в хаті опісля Луїза покаталася на березі і ми зібрали валізи щоб їхати назад в нашу любу столицю.Наостанок пообнімалися а на кінець мама запросила на на Різдво знову приїхати до неї. А також зауважила що якщо відмовимося, вона образиться. Так що скоро ми знову побачимося. До столиці приїхали о 19:00. Захар вже чекав на нас на порозі. Драко мав би прилетіти завтра як і усі інші охоронці. Виявилося що на період Нового Року Андріан дав усім вихідний.

 ***

Зараз я сиджу в кабінеті у поліції. Переглядаю якісь папери котрі звалилися за останній час. Мою увагу привернула дивна поведінка співробітників за межею моїх дверей. Захар також сидів за столом але не подав жодного виду. Наче нічого і не відбувається. Я ж зробила те саме. Але коли двері відчинилися я все ж звернула погляд на них. Там стояв Андріан з квітами. Я посміхнулася. Тепер ясно чому в відділку такий кіпіш.Захар наче зрозумів всю ситуацію тому посміхнувся і вийшов. Пробурмотів щось про те, що іде до Тимофія. Я ж уважно дивилася на Андріана. Він підійшов до мого столу .

-Це тобі.- і подав мені квіти.

Я піднялася і прийняла ці рожеві троянди. 

-Дякую. А, чому ти тут? Можливо це не правильне питання...

-Все добре. Просто засумував за тобою. І також хотів тебе вивезти звідси.

-Цікаво ж куди?

-Ну, це сюрприз. Думаю що тобі сподобається. Пішли.

І вже через хвилину ми виходили з відділку. Я старалася унакатм поглядів котрі були звернені до нас але це було більш ніж неможливо. Ми зустріли Тимофія котрий якраз ішов кудись.

-Тимофій я заберу Кетрін.- сказав мій чоловік. Я ж стояла поруч.

-Звичайно забирай. 

Думаю якби це сказав хтось інший а не сам Андріан-бос то Тимофій би заперечив. Але тепер я про це не думаю. Ми вийшли на вулицю і сіли в машину Андріана. На диво він приїхав сам тому за кермо сів також він. Я ж почала сміятися.

-Щось не так?

-Все так. Просто перед тим як ти з'явився в кабінеті всі так метушилися ніби якийсь цар приїхав. А мені просто смішно від цього.

-Ну якщо те, що створилося з моїм приїздом викликало у тебе посмішку то я може кожного дня так приїздити.

-Ти якийсь дивний нині?

-Який дивний? Такий як завжди.

-Ні. Ти нині дуже милий і няшний. Незвично тебе таким бачити.

-Тоді звикай. Ти ж казала мені щось міняти, ось я і роблю це. Саме тому зараз ми їдемо на наше справжнє побачення котре, маю надію, тобі сподобається)

Любі читачі, як ваші справи ? Я така рада що вас уже 15. Дякую всім хто читає цю книгу і досі) Я вдячна вам за підтримку а ваші зірочки будуть мене ще більше мотивувати, тому ставте їх і пишіть коментарі. Всіх люблю і чекайте нового розділу ♥️