Глава 30

Люди, я щойно задумалася що це вже 30 глава а Кетрін і Андріан не розвиваються як пара тому можете готуватися до їхніх відвертих кроків на зустріч один одному. А також дякую всім хто і досі читає цю книгу. ставте зірочки, пишіть коментарі це буде надихати мене і запевняти що я не дремно витрачаю свій вільний час для написання глав і їхньої історії. Всіх люблю і бажаю вам всього найкращого а найголовніше миру)

Але довго мені не прийшлося притворятися сплячою адже десь за півгодинки я відчула що Андріан вже не спить. Підняла голову і дійсно. Він дивитися на мене. Я посміхнулася.

-Треба вставати.- сказала я.

-Угу. Але так не хочеться.

Я знову посміхнулася, дійсно не хочеться. Так би пролежала пів життя з ним. Але вголос цього я не сказала. І все ж ми встали, одягнулися і вийшли разом з кімнати. Мама вже була з Луїзою на кухні. Малеча одразу ж побігла до Андріана. Він взяв її на руки і вона почала його цілувати. Я здивовано подивилася на маму. що сталося? Схоже Андріан теж не розумів.

-Дядько Андріан, я тебе так люблю.

- І я тебе теж люблю...- здивовано сказав Андріан.

-А якщо ви мене любите, то ми підемо з тобою он туди. - вона показала на берег котрий був недалеко від нашого будинку.

Там уже кричучи і сміючись зїжджали з гірки діти. Я зрозуміла де миша зарита.

-А хтось вирішив схитрувати? - і уважно подивилася на Луїзу.

-Можливо.-почала вона крутити головою.

-Хочеш на гірку?-спитав Андріан.

-Так.Можна?- і подивилася на Андріана таким поглядом що не знаю як тут устояти.

-Луїзка,але в нас немає санчат. 

Мала змінилася на обличчі.Видно наскільки вона хотіла покататися.

-Але ми можемо дещо придумати.- сказав він весело.

-То ти придумаєш?

-Звичайно що придумаю. Доречі,що там по подарунках під ялинкою.

-Ах.Я ж забула.- і тут же вона скочила на землю і побігла до кімнати де стоїть ялинка.

-Вона така мила.- сказала мама.

Опісля ми всі сіли снідати але цей сніданок вж переростав у обід так як на годиннику була вже одинадцята година дня.От  ми й заспали.Жах! Після обідо-сніданку ми з Андріаном і мамою пішли відкривати вже свої подарунки . Луїза вже задоволена сиділа під ялинкою і розглядала свої нові речі. А було це червоне платтячко від Захара, велика лялька від Андріана, іграшкова косметика від мене і светрик ручної роботи від мами. 

Мені ж дісталася пара неймовірно красивих сережок від Андріана, книга від мами, статуетка від Захара.

Андріанові подарували чорний костюм(мама), рамка для фото від мене і поцілунки нам всім від Луїзи. Мамі ми з Андріаном подарували величезну рамку для фото.

Доречі фото всього подарованого ви побачите в низу під назвою- від автора 6. Тому я й не описувала повністю всі подарунки.

Ну а вже через годину я,Андріан і Луїза вийшли з будинку. Тут було холодніше ніж у столиці тому закуталися ми у шапки,шарфи і теплі плащі(в луїзи зимовий комбінезон). Ну а каталася Луїза на саморобних санах. А був це великий пакет з сіном всередені. Але на довго цього пакета не стало тому що вона почала зїжджати просто на штанах.Ну, а ми з Андріаном і не суперечили.Не знаю як хлопець а я в дитинстві тільки так і проводила зиму. І навіть ми з Андріаном зїхали разом із Луїзою разів з чотири. Тут я зустріла багатьох людей котрих знаю. Але одна зустрі принесла їще один з скелетів Андріана.

А саме Васильович(ви напевно вже забули про нього.Це мій колишній начальник у поліціїї тут у селі). Він побачив нас і підійшов, був тут разом з онукою.

-Кетрін,ти не ти?

-Я, Ігор Васильови.- посміхнулася я через шарф.

Ми обійняли один одного  і тут премєра.

-А це твій чоловік? Якесь обличчя знайоме. З сісіднього села?

-Навряд чи.З столиці.

Але чоловіки надто допитливо дивилися один на одного.Знайомі? І тут Андріан посміхнувся. 

-Ти Василя онук.- сплеснув Васильович у долоні.

Андріан похитав головою.

-Знаю такого.

-Якого Василя?- спитала я.Оце так. Мій чоловік знайомий з моїм ледь не батьком а я не знаю звідки.

-Василь Михайлович. Той що тебе в столиць забрав. Він доречі міє колишній одногрупник.

-Та ну.- тут уже я здивувалася.- Начальник відділу поліції?

-Ох молодь. Живете разом а не знаєте толком рідню.Ну але то байка.Головне аби памятали одне одного а рідню всю й не можеш запамятати. Ну добре, іду я вже.А це що за чудо?- до нас підбігла Луїза.

-Донька Захара- сказав Андріан.

-О, Захару привіт доречі.Як він?

-Нормально,працює. Доречі напарник Кетрін.

-Ну тепер я спокійний що Кетрін нікуди не влізе хоча б. А то вона така що ого-го. Якщо щось надумає то буде перти як верблюд але свого добється.Це звичайно хороша риса але не завжди.

-Це я також замітив.- посміхнувся Андріан.Напевно згадав нашу перше зустрі.Якби не моя впертість то зараз,можливо він би й не стояв тут.Але скажу по секрету я рада що він зявився у моєму житті.

Васильович через трохи пішов а ми ще залишилися. Луїза так тішилася що я аж дитинство згадала. Як добре тоді було...  Але вже через годину ми сиділи вдома. Мама співає у хорі в відділі культури і нині у них виступ на 17:00. От ми з Андріаном вирішили піти. Зібралися, зібрали Луїзу і рушили до будинку культури. Всі ,ясне діло розглядали мого чоловіка тому мені було не по собі.Але Андріан взяв мене за руку і я заспокоїлася. Виступ був у формі вистави котра мені дуже сильно сподобалася. Я не зчулася як моя голова опинилася на плечі у Андріана. А зрозуміла вже це , коли виступ скінчився і потрібно було іти...

Ми лягли спати. Луїза помістилася на дивані де їй дуже сильно захотілося сьогодні спати тому ми з Андріаном без проблем лягли на ліжко. Я хотіла знову поставити свою голову на його плече але не насмілилася. Луїза вже давно спала а я , і Андріан походу, ні. Я крутилася аж доки не сіла.

-Не спиться?- спитав чоловік пошепки.

-Ні. Холодно.- сказала я.

-І я не можу заснути. Міг би тобі запропонувати свої обійми але ж ти, можливо відмовишся.- сказав той.