Глава 21

-Як він?- одразу ж спитали ми в один голос з Драко.

-Операція пройшла успішно. Стан стабльно-важкий. Він побуде наступну добу в реанімаційній палаті. 

-Дякую Назар.- пролунав позаду голос від якого я здригнулася.

Обернулася і побачила позду високого чоловіка, на вигляд років 21 . Волосся отже, бороди немає. А очі зеленого кольору наче мох. Він посміхнувся до мене і подав руку.

-Міс Кетрін, радий з вами нарешті познайомитися. Я Кирило.

-Моє ім'я ви вже знаєте але приємно познайомитися.- я потиснула йому руку.

-Ви ще красивіша , ніж я собі уявляв. Та й в інтернеті ваш вигляд на фото не може зрівнятися з тим, що я бачу в реальному житті. Вибачте, не зміг бути присутнім на вашому весіллі.

-Дякую за комплімент.

Я обернулася до Драко. Вони також потисли руки один одному. І мушу визнати, що якби я зустріла Кирила на вулиці то ніколи б не сказала що він голова мафії. Не таких я собі могла уявляти вбивць і головорізів. Дивно. За цей місяць я стільки зрозуміла що вже лякаюся цих знань...

Але вже скоро Кирило пішов,перед цим перекинувся з Драко словами. З усього я зрозуміла , що Кирило не має нас за ворогів а це вже добре. Ми зайшли у реанімацію де змогли побачити Андріана через прозоре скло. Він був...таким іншим. Я не звикла бачити його таким слабким. Він завжди був сильним, загрозливим , а зараз...

І так ми простояли ще з годину а опісля пішли до палати. Як виявилося там лежав Сірий. Він дивився в вікно.

-Як бос?

-Нормально. І не з такого вибирався. А ти як?

-Повторю те що ти сказав щойно, бувало і гірше.

-Що сталося? Ваш план же був достатньо добрим.

-Ми так думали. Але як бачиш дещо не вийшло. Але тепер Петро не полізе на нашу територію. Або ж він мрець. 

-Ви навіть нічого йому не зробили?

-Ну чому нічого? Він залишився без свого язика. Тепер буде віддавати німі накази.- Сірий посміхнувся.

-А поранили вас як?- спитала я.

-Ну... Коли ми зайшли то було все наче добре, але коли виходили то вийшло дещо складніше ніж сподівалися.

-Тобто вас впустили без проблем а випустити не хотіли- констатував факт Драко.

-Так. Андріан ішов спереду, тому його і зачепило найбільше.  Кристоф думав що не довез його живим аж сюди. По факту він був майже мертвий коли ми вийшли з відти. А ще й і їхати годину. Так що те, що Андріан живий-відверте чудо.

 Ну а решту ночі я провела на дивані у палаті Сірого де був диван. Звичайно ж , не такий як ліжко, але я не бажала лишати Андріана самого тут. А вже зранку його перевели у звичайну палату. Я випила каву в їдальні котра була тут і зайшла у палату до Андріана. Він все ще був приєднаний до апаратів котрі показували його пульс та тиск. В одну руку вколено голку через яку тік один з препаратів а в іншу кров. Я сіла на крісло котре тут було. Драко вийшов і був за дверима. Якщо щось, я маю його покликати. 

Взяла Андріана за руку і відчула яка вона холодна.

-Тоді холодно.- заговорила я.

-Знаю, ти чуєш мене. Але , поки ти не відповіш мені, я буду говорити з тобою. Знаєш, не знаю що зі мною твориться. Нещодавно я була готова тебе вбити, а зараз переживаю як дурна... Дивно, правда? А також мені страшно. Чому? Тому що мені здається що я закохуюся у тебе. Але...це не правильно. І я знаю це але нічого не можу зробити з собою. 

Я поглянула на очі, котрі були закриті. Він чує мене, я відчуваю це... 

Але Андріан не прокинувся ані цього дня, ані наступного. Охоронці привозили мені одяг сюди адже я все же була в тих самих джинсах і футболці в котрих вибігла з дому два дні тому. Але мене це не хвилювало так сильно як факт, що Андріан не приходить до тями. Лікар казав що це може статися в любу хвилину і не може нічого прогнозувати. Андріан отямиться тоді, коли в нього знайдуться на це сили. Але де їх взяти? А час ішов і мені це не подобалося. А зараз я заснула на руці чоловіка.