Глава 15

Після вечері ми з моїм "  чоловіком" пішли до його спальні. Я ще ніколи не була тут та й при інших обставинах не зайшла б сюди. Я так би мовити поважаю особистий простір інших. Але зараз виключення із правил. Я дійсно не хочу щоб мама задавала мені питання чому я не сплю з своїм чоловіком. Вона може щось запідозрити, тому сьогодні ми просто змушені пережити цю ніч так близько один до одного. Хоча, чому ми? Андріан  сказав що він не змушує мені до цього але я сама розумію що це в моїх же інтересах. Тому ми зайшли в його кімнату , я попередньо переодяглася в свою піжаму ,за час доки Андріан весело розмовляв телефоном з кимось. Зайшли в кімнату разом 

-Ну, почувайся як вдома не буду казати бо ти будеш надто високо себе оцінювати.- промовив Андріан.

-Ще б чого.- я закотила очі.

-Матрац надувний де?- одразу ж спитала я.

-Немає . 

-Ти знущаєшся?

-Ні. 

-А де один з нас буде спати?

-Ти як хочеш а я спатиму на своєму ліжку.- він посміхнувся хитрою усмішкою. 

Зняв футболку і просто таки гепнувся на ліжко. . Він серйозно? Але схоже, він не жартував бо за хвилину накрився ковдрою  і свердлив мене своїм поглядом .

-Хочеш стояче спати? Ну як хочеш. Тільки не забувай що завтра в нас весілля.

-Ха. Я розвернулася і вийшла з кімнати. В своїй взяла ковдру і подушку за тим повернулася. Він зацікавлено витріщався на мене. Я постелила ковдру на землю біля другої сторони від ліжка, за тим поставила подушку і лягла таким чином, що половина ковдри була на мені а інша піді мною. Цікаво, правда? А цей лис просто сміявся.

-Чого витріщаєшся? Спи.

Я обернулася спиною до нього але все одно відчувала на собі його пильний погляд і все ще чула як він сміється. А коли його приступ сміху минув він спитав мене.

-Мишей не боїшся?

-Мені ще жити з лисом , і доречі не таких   травила.

-Це сприйняти як погрозу? 

-Вам варто боятися мене,  Андріан Ігнатович.

-А ви Кетрін не дооцінюєте мене. Я й не таку отруту їв, але як бачиш не отравився. І не одна людина бачить мене в домовині, але я ще живий.

-Поживеш зі мною то будеш вважати, що краще померти.

-Не дочекаєшся. Я від тебе не відстану.

-Чому ти вибрав мене?

-Тобто?- спитав Андріан. 

-Ну, на світі є мільйони дівчат а ти вибрав мене. Чому?  Боявся що я полізу вище з своїми намаганнями заарештувати тебе?

-Я не боюся нічого. Все місто в моїх руках. Запам'ятай це. А вибрав тебе ... - він замовкнув.

Я запитально здійняла брови очікуючи продовження.

-Хтось іде.

Я засміялася. Він просто не хоче відповідати. Але вже через секунду у двері постукали і мої очі збільшилися.

І в цю хвилину я нічого не зрозуміла. Секунду тому була на землі а вже зараз лежу на грудях у Андріана а моє аля-ліжко бід ліжком. В кімнату зайшла мама .

-Дітки, ще не спите?

-Ні.- відповів Андріан бо я ще не відійшла від шоку.

-Тоді хотіла спитати де у вас тут спить найменша. Луїза. Вона забула ведмедика свого на кухні, хочу їй віднести.

Андріан посміхнувся .

-Давайте сюди я вінесу. Її кімната у другому кінці.

Мама зайшла і віддала йому ведмедика. Він у свою чергу піднявся і усміхнувшись вийшов. А мама ж просто дивилася на мене з лагідною усмішкою а я просто молилася щоб вона не замітила кінчика ковдри котрий стирчав на куті. Вона ж сіла біля мене і просто обійняла. Так лагідно що мене аж почала гризти сумління що я брешу їй.

-Ти вже стала дорослою. Виросла. Завтра вийдеш заміж, хоча, пам'ятаєш як ще тижнів з два тому ми сиділи вдома і  опиралася тому, що коли небудь одружишся. А зараз маєш людину, котру кохаєш і я бачу як Андріан дивиться на тебе. Це та лагідність якою колись дивився на мене твій батько. Але Андріан інший. Він не кине тебе , я вірю в це і знаю.

-Мам, дякую що ти поруч.- я обняла рідну а в цей момент до кімнати зайшла моє "щастячко" .

-Пардон. Я все зрозумів, у вас дівчачі посиденьки. - він розвернувся щоб вийти але на кінці додав. - Як закінчете, я в своєму кабінеті.

Він вийшов а ми з мамою засміялися. Дійсно, Андріан в цей момент був дуже любязним. Але на цьому все не скінчилося. В кімнату зайшла Віка і ми разом говорили про минуле, школу і різні часи.Спитаєте, звідки вона знала що мама у кімнаті Андріана , а сам же принц зайшов у її кімнату і сказав що вона може приєднаєтися до такого собі "дівич вечора" у нашій кімнаті. Сам же Андріан через трохи зайшов у кімнату.

-Я тільки візьму сорочку.- сказав він коли ми подивилися на нього.

-Ти кудись їдеш?- адже куди він іще би одягнувся у такий строгий імідж.

-Так. Тому цілий дім у вашому розпорядженні. Захара також забираю. А ви не засиджуйтеся довго, щоб вранці були красуньками. Драко забере вас зранку і відвезе на місце.

-А ти не приїдеш уже?- спитала я.

-Ні. 

По його ні я зрозуміла що питання закрите тому просто погодилася з цим. А цей лис перед тим як вийти просто взяв, і поцілував мене. У щічку, але поцілував. Здається, в цей момент я стала схожою на помідор. 

Мама ж просто посміхнулася. І Андріан вийшов. Почувши що поверхом вище хтось ходить ми зрозуміли що Захар дійсно їде з ним. Але я почала хвилюватися. Чому? Ви подумаєте, ага закохалася? Але ні. Я хвилююся щоб за цю ніч чогось не сталося і не тому що завтра псевдо-весілля. А тому що без Андріанової присутності, та й і взагалі присутності чоловіка в домі його "вороги" можуть запросто нас повбивати. ( Але признаюся, я трошки, зовсім чуть чуть хвилювалася за нього і Захара) . Двері не повністю були закриті тому я почула уривок їхньої розмови.

-Хочеш поговорити? 

-Ні. Треба дещо владнати. А потім дійсно поговоримо.

-Брат, ти не мусиш...

-Ні. Ти маєш все знати, на випадок якщо після весілля я не повернуся.

Я не знала що він мав на увазі під останніми словами. Але мене охопило хвилювання. Що означає, не повернеться? 

Але я швидко забула про їхню розмову і ми поринули у наші дівчачі посиденьки. Так як я лежала ближе до дверй то чула що відбувається в коридорі а мама з Вікою слава Богу ніого не почули.