Глава 13

Вибір- річ дивна. Він може дати нам шанс на краще але буває, що вибирати немає сенсу, бо все одно що вибирати, адже суть одна. Ось і зараз в хлопця є вибір але він має велику суть. Вибір між життям і смертю. Ну, а який вибір маю я? Зараз за моїм поясом є пістолет і я маю вибір. Можу запросто вбити Андріана але чи втечу? За дверима стоїть двоє охоронців а внизу Сірий. І до того ж, який шанс вижити після втечі? Як я зрозуміла, він- бос цього міста. Мене знайдуть швидше ніж я виїду з міста. Одже, зараз я не можу втекти. І до того ж, не думаю що Андріан настільки дурний щоб дати мені заряджений пістолет. І навіщо він взагалі мене взяв з собою? Тут є якийсь підклад. Не просто так все це. Якщо Андріан сам вмовив хлопця, навіщо ж сказав що вмовити я маю. Від моїх роздумів мене перервав хлопець.

-Гаразд. Мій батько- Петро Бриштан.

-Хм.Петро.- Андріан посміхнувся.

-Тільки ж ви памятаєте про обіцяне. - перелякано сказав юнак.

-Про що?Я тобі щось обіцяв?- здивовано спитав Андріан.

А я бачила що Андріан вирішив погратися. В його очах заграли бісики.

-Ви ж обіцяли мені життя.

-А я Бог щоб обіцяти життя? 
Хлопець налякано глянув на мене. А я... не знала що робити. Його погляд так і благав. 

-Кетрін, дай мені пістолет.- спокійно сказав мій недо-чоловік.

Я не ворохнулася. Він жартує?

-Кетрін!- його голос прогримів у приміщенні від чого я здригнулася і все ж підвелася.

Несміливо доторкнулася до пістолет і помалу витягла його. Але дати Андріану не насмілилася. 

-Ти пістолет не бачила ніколи?

Я глянула на хлопця.

-Та що ти мимришся. - сказав хлопець. - Візьми, пристрель і все.

Я все ж віддала пістолет Андріану. Він піднявся і приставив дуло пістолету до чола хлопця, той закрив очі а я примружилася очікуючи звуку пострілу. Змиритися, єдина що мені залишалося адже я не піду проти чоловіка з пістолетом. І тут Андріан посміхнувся. Я розплющила очі і побачила що чоловік посміхається і обернувся дивлячись на мене. А потім обернувся назад до юнака.

-Ох Кетрін, нічого тебе життя не вчить.

Всі присутні витріщилися на Андріаана а той посміхався сам до себе.Ну ідіот, есне слово. Його в психлікарню треба. 

-Завтра тебе виписують, Драко забере і відвезе до нашого дому. Коли виздоровієш, полетиш у Францію. В мене там друг, спочатку можеш пожити в нього а там поступиш в університет і забудеш про цю країну. Думаю. можливо років через пять зможеш повернутися якщо захочеш. Я буду прилітати один-два рази на рік. Все ясно?

-Так. 

Андріан розвернувся і рушив до виходу, я за ним. Біля дверенй він різко зупинився що я ледь не стукнулася об нього.

-І запамятай, я завжди дотримую свого слова.- сказав Андріан дивляись на хлопця але відчуття були , що він говорить це не так йому як мені....

Андріан все ж вийшов а я за ним. Хлопець простягнув мені пістолет а я здивовано глянула на нього. 

-Навіщо?

- Він твій. Думаю, стріляти ти вмієш. А я не можу бути завжди поряд тому ти маєш мати зброю коло себе.

-А якщо я пристрелю тебе цим пістолетом? Ти мені довіряєш?

-Якби не довіряв то не дав би тобі пістолет. 

Я взяла його в свою руку. Ми вже були на вулиці, тому я запхала його за пояс Отже, довіряє. Але чи варто? Але якщо він мені дав його , означає що події тієї ночі можуть повторитися. 

-Завтра твоя мама приїжджає з Вікою.

Я здригнулася від неочікуваності. Ніби забула що я іду не одна. Хоча, вже не іду а стою бо Сірий  ще не приїхав

-Тобто?Як?

-Поїздом. Нагадаю що в нас після завтра весілля. 

-Мама не запідозрила підступу? Спочатку я дзвонила їй кожного дня а тут зникла на тиждень. 

-Ти  ж мала поважну причину. 

-Тобто?

-В тебе голос пропав...

-Коли?

-Ці дні тому, тому ти переписувалася з мамою через телеграм. А також повідомила що маєш коханого чоловіка, котрий любить тебе а ти його. Мушу визнати, що твоя мама дала тобі досить гарні поради котрі я передав дизайнерам. 

-Андріан, ти...- я зло подивилася на нього.

-Лицемір, самозакоханий покидьок, ідіот і багато чого в цьомму ж дусі.- перебив мене цей дурень.- Повір, не ти перша і не ти остання мені це говориш.

-А Віка?

-Твоя мама порадила тобі взяти її за дружку , і мушу визнати вона набагато краще зі мною говорила ніж ти.

Машина стала коло нас і ми сіли в середину. Я обернулася до вікна.

-Мені поїхати завтра з тобою, чи  сама справишся?

-Сама. Мені і так вистачає твого товариства за сьогодні, завтра не витерплю.

-Тримай.- я обернулася і побачила в руці Андріана свій телефон. Забрала. 

На диво він був заряджений.

-Твоя мама може знати правду, але якщо вона буде про це мовчати.

-Навіть так?

-Вибір за тобою.

Привітики всім. Як ваші справи? подіваюся книга вам подобається. ставте зірочки і пишіть ком. А також памятайте, що я вас дуже сильно люблю.  Бажаю приємного вечора ❤️.  СЛАВА УКРАЇНІ! )