Глава 12

Привітики всім хто читає цю книжку) Сьогодні я виклала цю главу з приводу дня народження мого друга. Знаю що він також читаю цю історію тому рано чи пізно побачить і цей текст. Отже вітаю його з його п'ятнадцятиліттям і бажаю гарного прочитання)))

Настав вечір. Я цілий день нудилася не знаходячи собі місця. Мені було страшно. І я навіть не знала причини такого хвилювання.Але вже о 19 до мене зайшов Андріан ( без стуку) і сказав щоб я збиралася. Я хвилювалася тому коли вийшла з ванної то пішла у гардеробну де очі розбігалися. Але все ж я одягла чорну сорочку і такого ж кольору джинси. Взулася в черевички з високим каблуком. Волосся лишила розпущеним а губи нафарбувала червоною помадою. Коли збиралася виходити одягла біле пальто. Звичайно , таким образом я не викликала б довіри але потрібно було думати про це раніше. Я спустилася на перший поверх де на мене вже чекав Андріан. Він був у білій футболці, плащі і синіх джинсах. Коли почув стукіт моїх підборів то обернувся. Він не видав жодних емоцій але я помітила дивний відблиск в його очах. 

-Сірий нас відвезе.- не знаю для чого сказав він.

Ми вийшли на вулицю де пролітав сніг. За цілий час його вже нападало дуже багато  і по дорогах була ожеледиця . Але  і не дивно. Зима ж на дворі. Ми сіли в машину. Я не дивилася на Андріана але відчула що він не зводить свого погляду з мене. Я не втрималася .

-Чого витріщаєшся?- спитала я.

-Нічого. Дивлюся куди краще пістолет запхати щоб не дуже помітно було.- затинаючись сказав той.. 

Звичайно, він міг запросто поставити мене на місце але не зробив цього. 

-В тебе хтось помер?- спитав він а я ледь не поперхнулася.

-Що? З чого ти взяв?

-Скільки я  бачу ти постійно ідеш на люди в чорному, ось і питаю.

-Доречі про рідних. Моя мама. Я можу їй подзвонити?

-Впораєшся з завданням, дам подзвонити.

-А вона не дзвонила?

-Дзвонила але я дуже весело з нею переписуюся від твого імені. Гарна жіночка.

Я почервоніла. Знаючи маму вона могла написати "мені" що завгодно. 

-Вона знає про аля весілля?

-Чому аля? І так вона знає. Післязавтра приїде з якоюсь Вікою.

Я нічого не відповіла і до лікарні в машині була тишина. Ми вийшли і я поспішила за Андріаном. Ми йшли пліч опліч, наче наречені. Потім зайшли в ліфт і піднялися на четвертий поверх. Тут було багато дверей але потрібні я одразу вичислила. Біля них стояв один з  амбалів Андріана. Хлопець зайшов перший у кімнату . Я одразу ж зауважила охоронця всередині. Андріан повернувся до нього.

-Стан стабільний. Зараз спить але лікар казав що скоро прокинеться.-сказав той одразу ж. 

-Добре.- пошепки сказав Андріан і махнув головою.

Охоронець вийшов а ми зайшли в саму палату. Андріан зняв пальто і повісив його на вішалку. А я стояла здивована. Це не було схоже , що в палаті лежить людина котра винна комусь своє життя. Складалося враження що на ліжку лежав син Андріана а не його ворог. Він сів на диван біля ліжка і дивився за моїм здивуванням.

-Ти здивована. Чому? А,не відповідай. Я ж монстр і безсеречний ідіот. Вибач що не виправдав твоїх сподівань люба.

Я закотила очі і сіла біля нього на диван. Він здихнув,відкинувся на спинку і закрив очі. Андріан виглядав таким стомленим що мені , на долю секунди,стало його жаль. Але довго він у спокої не побув. Хлопець на ліжку почав прокидатися. Я легко штовхнула Андріана в ногу. Він одразу ж зрозумів натяк, тому піднявся і сів на крісло коло ліжка. Натиснув на кнопку і ліжко піднялося таким чином сам юнак не піднімався але і сідив одночасно.Хлопець метав очима з одного кута в інший наче шукав щось.

-Води?- спитав Андріан .

Юнак несміливо кивнув.Андріан піднявся і підійшов у куток де стояв графін. Налив воду і повернувся віддавши її. Хлопець випив і поклав склянку.

-Як ти?- знову заговорив Андріан.

-Ви дивні.

-Чому?

-Поводитеся  надто спокійно.

-Хм. Висновок? 

-Найбільша буря перед затишшям. Хочете вбити мене, правда ж.

-Ну, твоя логіка досить добра але висновок ні. Думай іще.

-Тоді спочатку хочете щось дізнатися а аж потім убити.

-Це вже ближче але ще не то. Іще варіанти?

Я дивувалася. Андріан був таким спокійним і сталим. Як лис що хоче все обнюхати а потім нападати.

-Одже варіантів немає. Тоді я їх тобі надам. Ти здаєш мені свого боса, або як я вже зрозумів батька, а я тобі життя.

-Не буде мені життя. Ні в одному ні  в другому.

-Чому ти так думаєш?

-Батько як дізнається що я його здав вб'є скоріше ніж ви вийдете звідси. Він жорстокий. А якщо вам не здам то вбєте ви. Одже я краще виберу другий варіант. Давайте, нехай ця ваша партнерка чи хто вона там дістає пістолет і пристрелить мене.

-А чому перше не вибереш? Батька ж уб'ють мої люди. Хоча дай вгадаю . Мати, твоя. Боїшся за неї. Ну або ж брат/сестра. Правильно?

-Не знаєте ви нічого. 

-Помиляєшся. Я знаю все і навіть більше ніж ти собі уявляєш.

-Тоді відпустіть.

-Вибач пацан, не можу. По перше тому що тоді ти повернешся до свого батька-тирана, тобто мені совість не дає. А по друге я мушу відомститися твоєму батькові.

-Чому все так важко? 

-Ти можеш все полегшити. Ти мені ім'я а я тобі свободу.

-Як? Батько як дізнається - вб'є.

-Не вб'є. Ти скажеш мені ім'я а я тебе похороню.

-Тобто вб'єте.

-Ні. В мене є правило. Вороги що померли від моїх рук похоронені на цвинтарі на моїй території. Ніхто не дізнається якщо труна спуститься в яму порожньою. А розкопати не вийде, залию цементом. Вибір за тобою. Або ти їдеш за кордон і живеш своє нормальне життя подалі від мафії і батька який тримає тебе у підвалі за кожну неправильну дію, або повертаєшся до нього і твоє життя буде пеклом. Вибір за тобою. 

-А люди правду кажуть, ви знаєте все й про все, то немаєте навіть припущення, хто мій батько?

-Ти мене недооцінюєш. І сказав правильно, я все знаю все. Але даю тобі вибір. І твоє майбутнє у твоїх руках.