Глава 10

Кетрін 

Ми приїхали до будинку без проблем.Скажу чесно, за весь час я зголодніли адже вже дальше за обід а я нічого не їла. Тому коли ми приїхали я втомлено вийшла з авто. Захар зробив те саме. Ми попрямували в будинок і коли зайшли за паркан, котрий відгороджував території будинку від дороги, до мене одразу ж підійшов один з охоронців.

-Міс Кетрін, дозвольте я вам допоможу.

Я здивовано глянула на нього. Міс? Він головою гепнувся? Чи переморозився на холоді? Я ж тут тільки два дні. І дружиною ще й не стала. Сказати що я здивувалася то нічого не сказати. Але все ж боком я подивилася на Захара той тільки посміхнувся і кивнув. Я дала охоронцю пакет котрий тримала і він поніс його в будинок. А я як стояла то так і залишилася на місці. Захар почав сміятися. А згодом я підтримала його адже ситуація дійсно смішна, і ми рушили до будинку. Зайшовши всередину все ще сміючись. Але тривало це не довго. Щойно я скинула свої черевики як у проході з'явилося маленьке чудо- Луїза. 

-Тато, Кет!- прокричали вона і широко посміхнулася.

-Луїза.- я присіла а вона одразу ж побігла до мене і обійняла.

Схоже ми обнімалися занадто довго бо я відчула на собі погляд. І як думаєте, чий? Правильно. Це був погляд Андріана. Він дивився на мене. Я встала. І Луїза одразу ж схопила мене за руку.

-А ти з татом приїхала? А куди ви їздили? Ти така красива. А ти приїхала до мене в гості?

-Сонечко, я...

-А пішли я тобі дещо покажу.- не дала мені договорити малеча і потягла в невідомому мені напрямку.

Як виявилося ми зайшли на кухню. На столі стояла велика миска з тістом. Також на кухні була жіночка. Вона не була старенькою, років десь 30-35 . Та привітно мені посміхнулася на що я їй відповіла тим же.

-Кет дивися що я зробила! Ми з тіткою Яною печеньки пекли. Бачиш?

-Так Луїзка, дуже красиві.- сказала я малій.

-А ти вмієш їх пекти?

-Ніколи не пробувала але щось схоже пекла. 

-А що ти пекла? А научиш мене?

-Можливо колись научу.

-Дядько Андріан, можна ми з Кеті спечемо щось? Ну будь ласочка! 

 Я подивилася на Андріана який сперся на одвірок і спостерігав за всім.І виглядав він не так як пару днів тому в підвалі чи в кімнаті. Тоді з нього іскри летіли а зараз він такий спокійний що аж не по собі. 

-Сонце, сьогодні ви спекли печеня з тіткою Яною, давай ми з тобою спечемо, але не сьогодні. Згода?- спитала я.

-Ну гаразд. Але ти пограєш зі мною в сніжки. 

-Луїзка, Кетрін змучилася- сказав Захар котрий увійшов всередину.

-Але ти ж до завтра відпочинеш, правда?

-Так Луїзка.- відповіла я.

-Луїза, а пішли ми з тобою подивимося мультик.- сказав Захар.

-Ну пішли, але Кетрін до нас приєднається?

-Можливо.- я побаила як Захар кинув погляд на Андріана.

І Луїза разом із Захаром вийшли з кімнати. Андріан наблизився . Він кивнув Яні головою і та вийшла. Ми були тільки вдвох. Андріан дивився на мене і не відривав погляду. Я не витримала.

-Я піду.

-Стій.- холодно сказав він. Це був не той Андріан. Переді мною стояв не той хлопець що декілька хвилин тому мило говорив з малечею.

-А то що?

-Хочеш перевірити?

-Так, хочу. Не жити ж мені з тобою під одним дахом як кролик з вовком. Якщо ти думав, що  я буду тихонею тоді помилився. 

-Я як тебе вперше побачив то зрозумів що ти не така якою сдавлася іншим. За милими очками можуть ховатися небезпечні демони...

-По собі судиш?

-Ти не знаєш мене, тому не роби поспішних висновків. 

-А у цьому ти павий. Не можна робити висновки з одного погляду, адже вони найчастіше не правильні...- задумано сказала я.

-Тобто?- нахмурився Андріан.

-Життєвий досвід. Я можу іти, ваше високосте .

-Не потрібно такого офіціалізму. Іди.

-Дуже дякую, а то що б я робила без вашого дозволу.- награно сказала я. Ну а що, мені захотілося його подражнити.

Я рушила до дверей котрі побачила. І відчинивши їх зрозуміла що тут не вихід а інша кімната. Тому розвернулася і зустрілася з самозакоханим обличчям Андріана на якому грала задоволена усмішка

-Чого шкіришся?

-Кетрін...

-Я пам'ятаю і знаю що ти зараз скажеш. "Ти забуваєш про повагу"- перекривала я його.- Андріан, запам'ятай: хочеш поваги до себе, дай її мені. 

-Хм. Ти підеш до Луїзи?

-Ти ж проти, чи не так?

-Ні. Я  не проти. З Луїзою можеш гратися і спілкуватися. Але звідки ти її знаєш?

-З розвідки. Можливо я як слідчий хотіла підібратися до тебе через неї? 

-Ти не могла знати...

-Стоп. Мені вистачить на сьогодні сенсацій , давай ти завтра розкажеш хто вона тобі . А якщо тобі дійсно так цікаво звідки я її знаю, то я скажу. Коли я тільки сюди приїхала то попросила Захара відвезти мене на шопінг. Він відвіз але з нами була Луїза і ми з нею здружилися. Задоволений?

-Я тебе попереджу, якщо ти зробиш щось їй...

-А цього не треба. Я тобі не нелюд і не монстр, на відміну від тебе , щоб робити щось малій дитині.

Я розвернулася і пішла до себе в кімнату. Але відпочити мені не дали. Прибігла Луїза і ми з нею пішли вниз поїсти після чого я провела решту дня з цією маленькою принцесою.

І ось нарешті я лягаю спати. Дивно. Ще пару днів тому я була в своїй квартирі а зараз в чужому домі. Ці відчуття- що щось не правильно не покидають мене. Я занадто рано змирилася з цим всім. І я розуміла це. Але не могла нічого зробити. Я прийняла те що нічого не змінити і я стану дружиною монстра котрого я не знаю. Від роздумів мене вирвав звук пострілу. Я зірвалася і сіла. Можливо почулося? І тут ще один постріл і вікно в моїй кімнаті тріснуло. З переляку я кинулася до виходу. До мене бігла Луїза а Андріан з Захаром  із третього поверху. Надворі вже розгорілася перестрілка. Захар сказав іти за ним і ми попрямували до підвалу. Там були залізні двері а за ними ще одні , наче у сейф. Ми зайшли всередину а хлопець наказав заспокоїтися і що нас тут не знайдуть , та й вийти ми не зможемо бо двері на паролі і прострілити їх неможливо. Сам Захар побіг нагору а ми зайшли всередину. Тут було небагато місця але достатньо для нас двох. Луїза почала плакати.