Глава 7

Кетрін 

Я прийшла до відділку і одразу ж пішла до Тимофія. Він 100% почувши запис підпише ордер на арешт. Я постукала у двері і ввійшла.

-О, Кетрін- одразу ж глянув на мене Тимофій.

-Доброго дня. Я б хотіла щоб ви підписали один документ.

-Цікаво. Що за документ?

-Ордер на арешт.- я дала йому папери.

-А докази є?

-Так. 

Він переглянув папери і я помітила як його м'язи напружилися. 

-А я думав що ти заспокоїлася... Скільки разів говорити тобі одне і те саме 

-Але чому ви всі говорите брехню? Він вбивця і я маю доказ.

-Дай мені його.

Я включила запис і передала телефон Тимофію. Він же послухав його після чого ... видалив його. Але чому? Я здивовано глянула на нього. Чому він закриває очі на все? 

-Кетрін, повторю тобі востаннє, перестань копати на цього чоловіка.

-Але чому?

-Повір, не варто тобі це робити якщо не хочеш постраждати.

-Усі ви граєте під його дудку.

-А ти, не хочеш виконувати моїх вказівок. Пам'ятай що я запросто можу звільнити тебе тому даю останнє китайське попередження, займайся чим душа забажає але залиш цю справу.

 Я розлючено розвернулася і вийшла. Одже, Тимофій не підпише мені ордер, а це означає глухий кут. І що ж цей Андріан має такого, що всі роблять те, що він говорить...

Андріан

Хм. Сьогодні я познайомився з цією новенькою. Вона на диво дуже самовпевнена і цілеспрямована. А ще вона неймовірно красива. Але зараз не про це. Її непокора не лякає мене, вона не в змозі зробити мені якусь капость. Надто сильний я в цьому місці, але мушу зазначити що вона мене зачепила. Але нічого, я приборкав все місто, тож вона для мене не проблема. І вже сьогодні ввечері я викладу всі карти.

Кетрін 

Іншу частину свого робочого дня я провела спокійно. Захар не говорив до мене, що почало мене дратувати.

-Чому?- звернулася я до нього.

Він відволікся від свого монітора і підняв одну брову мовляв "що?"

-Ти зі мною не розмовляєш відколи я попросила тебе допомогти мені. Ходиш за мною але ініціативу чи навіть зацікавленість не проявляєш, натомість твоя міміка виражає повну злість на мене.

Захар посміхнувся.

-Захар. Дай мені відповідь. Чому?

-Ти лізеш, куди тобі не потрібно.

-Ти не був, таким

-А яким я був?- його запитання вибило мене з колії. 

-Бачиш, ти не можеш сказати яким я був спочатку. А я можу теж сказати тобі дещо. Ти так само не була такою як зараз. Кетрін, ти надто сміливо поводишся у цьому місті. Ні, я не хочу сказати що потрібно всього і всіх боятися, але потрібно знати межу між словом "винен" і "не лізь туди".

-Тобто ти маєш на увазі , що я винна в тому що хочу справедливості?

-Тут давно немає справедливості. Точніше є, але поліцейські не грають в цій справедливості ролі. Столиця- це не місто де ти поводишся вільно бо поліцейський відділок всім рулить. Це місто де міліція не грає ніякої ролі. Ми просто сидимо без роботи, бо є інші...- хлопець затнувся. 

-Інші?Що ти маєш на увазі?

-Я і так забагато тобі розповів.- і хлопець вийшов а я за ним.

-Ти куди?

-Додому.

-Чому?

-Я не маю перед тобою звітуватися.

-Ти не договорив. 

-І?

-Докажи що ти хотів сказати. Що за "інші"? Тобто поліція не грає ніякої ролі в справедливості?

-Тобі ще зарано знати все, що тут твориться.

І він... пішов. Отак просто пішов, а я не розуміла нічого. І навіщо я взагалі починала цю розмову? Треба було? Так би сиділа з ним мовчки в нашому кабінеті і не морочила б собі голову його словами. Так, але я ніколи не можу втриматися. І чому? Ох, Кетрін, а можливо вони праві і мені потрібно бути більш покірною, але навіщо? Для кого? От би повернути ті декілька днів коли ми з Захаром були чудовими друзями, говорили про щасливі моменти і разом їздили на роботу. От би повернути собі друга. Але це не можливо. Він злий на мене і я підсвідомо розумію що тут є моя винна , адже моє "рослідування" не привело ні до чого. Так, я знайшла винного але... не можу нічого зробити з цими знаннями. От і приїхали .Мені нічого не залишилося як піти додому що я і зробила. Вже на порозі до мене підкралася тривога і дивні відчуття котрі я відіганяла від себе. Що може статися? І ох як я помилялася... 

Щойно моя нога переступила поріг квартири як ззаді хтось приклав до мого носа салфетку з солодким запахом від котрого мої коліна  підігнулися і я поринула у сон нічого не розуміючи.

Я прокинулася, але не розплющувала очей. Прислухалася до шуму навколо себе і не відчула його. Одже я сама. Помалу розплющила очі і зрозуміла що зараз я в якомусь підвалі. Тут неприємно пахло металічним запахом, тобто кров'ю. І де ж я? Кому потрібна? І наче всесвіт почув мої запитання, бо через декілька хвилин я почула кроки. Одже хтось спускається сюди. Я спробувала поворушити руками щоб пересвідчитися в своїх здогадках. Дійсно... я зв'язана  до стільця. Це було логічно але все ж треба було точно дізнатися. Вниз спустилося двоє чоловіків. Їхні контури я могла тільки бачити і здогадуватися який в них зараз вираз обличчя. Але вони не дали моїй фантазії довго придумувати бо вже через хвилину один з них доторкнувся до стіни, як можна подумати на ній був вмикач, і світло розлилося приміщенням. Саме воно не було великим, а  тьмяним але вже краще ніж темрява.

-О, прокинулася.-  посміхнувся той що стояв біля входу. 

-Слухай, а може ну його. Скажемо босу що померла а самі її...

-Придурок ти Сірий. Як взагалі таке на думку спало, розум маєш?- сказав той що ввімкнув світло.

-Дракон, а ти взагалі помовчи. Тоже мені. Завжди такий покірний. Та ну його. Я ж хочу хоча б раз порушити якісь правила.

-Ти сам знаєш що станеться якщо порушувати правила. І взагалі то ти вже забув мету нашого приходу.

І що я зрозуміла. Від цього Сірого можна очікувати всього а Дракон наче нормальний. Але зарано робити якісь висновки.