Глава 4

Любі читачі, сподіваюся що життя Кектрін вас зацікавило, скоро почнуться найцікавіші події тому залишайтеся з нами. Ну а також попрошу ставити зірочки і писати відгуки про книжку адже для мене це дуже важливо. Всіх вас люблю і до скорих зустрічей:)

Телеграм канал де будемо теревенькати стосовно книг:
https://t.me/books_MR2060

Буду рада кожному хто приєднається)

06:30 і я прокидаюся від свого будильника. Вже пройшло три дні відколи я працюю на своєму новому місці. І як завжди я прокинулася, встала і пішла у ванну. Зробивши там усю ранкову рутину я пішла до своєї шафи. Ох, треба буде з’їздити за покупками, адже речей в мене є досить мало. І все ж серед усього що було в моєму гардеробі, сьогодні я обрала чорні джинси скіні з білою футболкою. Взулася в свої незмінні чоботи а на верх одягла джинсовку адже надворі була осінь. Волосся сьогодні я заплела у легку гульку а з макіяжу намалювала вії, брови вклала гелем а губи вирішила сьогодні зробити червоними в чому мені допомогла помада Віки. Я спустилася вниз рівно о 07:50. Захара ще не було але вже через декілька хвили машина зупинилася біля мене.

- Ова, в мене ще не було такого, щоб дівчина чекала на мене.

- Ну, я знову тебе здивувала.

Ми розсміялися. Мені дійсно було добре з Захаром, а також виявилося що він має доньку. Звати її Луїза, він показував мені її фото і я зрозуміла що дівчинка дуже мила і красива. Її мама, як розповів мені Захар залишила її після народження сказавши що вона занадто молода як для дитини і хоче іще пожити для себе. Зараз дівчинці 5 років.. Отже ми поїхали на роботу.

- Захар, ти не міг би мені з дечим допомогти?- почала я здалеку.

- Для вас все, що завгодно. В розумних цілях звичайно...- комічно сказав Захар

- Мені потрібно сходити в магазин по одяг. Але я нічого тут не знаю, тому... ти б не міг сходити зі мною?

- Завтра у нас вихідний, тому думаю, що можна. Тільки не на довго. - сказав хлопець.

- Дякую тобі, обіцяю що на довго не затримаю.

І ми приїхали у відділок. Тут як і до цього було скучно. За дні що я тут працюю надходили виклики але Тимофій дав їх іншим операм, тому в нас зараз не було роботи. За ці декілька днів я дуже зблизилася з Захаром. Він став для мене справжнім другом а не тільки колегою. Ми разом обідали, проводили більшість часу, говорили про все на світі. 

І ось я вже знову в своїй квартирі. По звичці подзвонила мамі, я роблю це кожного вечора, потім Віці ( їй дзвоню рідше але інколи ми розмовляємо), ну а тоді приготувала собі омлет і вляглася в ліжко. Захар має заїхати по мене о 9 годині тому буде час щоб виспатися. Попри те, що ми з ним багато спілкуємося і знаємо один про одного багато чого, я зловила себе на думці, що не знаю нічого про його сім'ю...

Так він дещо розповідав, але нічого суттєвого я не почула...

Отже сьогодні я з Захаром маю їхати по покупки. В мене є кошти так як у селі на роботі я заробляла в середньому нормальні кошти а витрачати їх не було куди, тому я готова сьогодні купити собі красивенькі речі. Взагалі, я зловила себе на думці, що приїзд до столиці мене досить змінив. Я не ховаюся за своєю формою котру в минулому одягала кожного дня, не ходжу без настрою адже Захар постійно мене смішить і втішає, а найголовніше я більше спілкуюся... Колись мені було важко знайти спільну мову з людьми , а тут все наче по іншому. Всі в відділку привітні, хочуть поговорити, познайомитися і мене це радує. Ну , але не відходитимемо від теми.

Я прокинулася в пів восьмій годині і пішла до ванної де зайнялася звичними справами. Поставила чайник щоб заварилася кава а тим часом пішла обирати одяг. Надворі було тепло тому я взяла червону сукню в горошок і свої звичні чобітки. І знову ж таки замітила зміни, адже я ніколи і нікуди не одягала суконь з моменту, відколи працюю. Боюся що коли я повернуся додому то моя мама мене не впізнає... Волосся я не зав’язувала а просто розчесала і воно спадало на моїх плечах. Після цього я випила каву і взявши сумочку пішла вниз. Вийшовши помітила що Захар якраз під’їхав. Він вийшов з машини а задні двері відчинилися і з них вискочило знайоме з фото мені чудо. Маленька дівчинка вийшла і стала біля свого тата. Я поспішила до них. Коли Захар мене помітив то винувато посміхнувся.

- Вибач, її няня захворіла тому довелося її взяти з собою. Обіцяю що вся відповідальність на мені.

- Та облиш. Вона така красуня. Добре що взяв. Я обожнюю миленьких дітей.

Я присіла біля Лізи.

- Привіт. - я посміхнулася їй.

- Привіт. - сказала малеча і відповіла усмішкою.

- Мене звати Кетрін, будемо дружити?

Вона допитливо дивилася на мене а потім відповіла.

-Я Луїза. І я така рада що в мене буде довосла подрушка.- сказала вона мені і обняла мене.

Я пригорнула її і до себе і посміхнулася.

- Так, подружки, ми їдемо?- спитав весело Захар. Схоже його розвеселила наша поведінка.

- Так. - сказала Луїза .

Ми сіли в авто. Ліза пригорнулася до мене. Вона розповідала мені багато історій, ділилася своїми емоціями, розповідала який Захар скучний а сам хлопець дивився в дзеркало і посміхався. І все ж коли ми приїхали ми взялися за руки і пішли по магазинам...

Рівно о 12 годині ми скінчили наші закупи. Я придбала собі пару джинсів, сорочок а також кросівки і туфлі на котрих наполягла Луїза. Вона хоча і була маленька, зате дуже розумна. Захар запропонував перекусити а тоді поїхати в парк погуляти. Я була не проти та й Луїза мені дуже сильно сподобалася. Вона була справжнім ангелочком.