Розділ 3

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або 

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

І ось я сиджу на ліжку свого нового житла. У столиці... Переді мене стоять мої сумки, а я заворожено дивлюся на них. Завтра на роботу, в невідоме мені місце, до невідомих людей... Але я вірила,  що все буде добре.

Ще пару годин тому я попрощалася з мамою та Вікою, котра пообіцяла мені дзвонити, і підтримувати. Що сталося після цього? Я прийшла до відділку,  попрощалася з колегами, і разом з Володимиром Максимовичем ми поїхали до столиці. Їхали довгенько, десь годинок з чотири, тому що село було далеко від пункту призначення. За цей час ми говорили з ним. Трохи про моє дитинство, навчання та роботу в селі. Потім настала моя черга пізнати його. Володимир виявився не таким уже і поганим, як здавалося. В чоловіка є дружина і син котрому 14 років, він зараз у Англії, на навчанні. Я подружилася з чоловіком, він виявився не таким як здався спочатку. Потім ми гра у ігри, втуплювалися у телефони, знову говорили і все по колу...

Коли ж приїхали, то він розповів, що завтра о 07:55 по мене приїде мій майбутній співробітник, котрий відповість на мої можливі питання.. Від мене потрібно тільки не запізнюватися. Поселили мене в орендовані квартирі. Вона складається з ванни, спальні і кухні. 

Після двадцяти хвилинного втупляння в сумки, я подумала що пора спати. Одяг розкладу завтра. Я зняла з себе форму, котру більше не одягну, адже тут можна ходити в простих речах, так як по спеціальності я не дільничний а опер. Тож одразу, коли моя голова торкнулася подушки я заснула з сподіванням що ранок принесе новий день, і нову історію, котра тільки розпочинається. Знала би я, що на мене чекає, тікала б не оглядаючись.

Коли я прокинулася вранці о 07:00 то одразу ж попрямувала до ванної. Сьогодні мій перший день, отже не можна спізнюватися. Зробивши всі ранкові процедури, я пішла обирати одяг і тут затрималася довше. Я не носила чогось модного, зазвичай це зручний для мене одяг. А що одягати на роботу? Зазвичай це була форма але тепер її немає, і тут я зрозуміла всю проблему.

Мені потрібно обирати кожного дня інший одяг, робити зачіску а також... макіяж котрий я зовсім не вмію робити. От халепа. Виходить, що нова робота принесла не тільки добре, а й погане, адже тепер в мене є  турботи про котрі я раніше і не задумувалася. Але нічого... Я впораюся з ними, і не дозволю собі здатися.

 Сьогодні я обрала  білу сорочку з чорними джинсами. Взулася в чорні чоботи на невеликому каблуку котрі були чимось схожими на ті, що я кожного дня носила в селі на роботі. І як добре, що мама на порозі дала мені іще одну сумку з речами. Я ж по суті нічого нормального не взяла з собою. Мама як завжди виручила. Тут було багато чого потрібного. Новенький одяг, котрий я ще не носила та взуття котре одягала хіба що до церкви на великі свята.

 Щодо волосся, мені довелося помучитися. Зазвичай це був низький хвіст а вгорі - кепка. А зараз немає кепки котра б все прикрила. Спочатку подумала зробити щось красиве з інтернету, але коли  на це пішло занадто багато часу і нічого не виходило то заплела прості два колоски. На годиннику вже була 07:45. За 5 хвилин мені потрібно виходити, щоб за 10 бути внизу.

 З цього я зробила висновок що прокидатися доведеться в шостій, а не сьомій як зазвичай. І все ж, я намалювала вії і вклала свої брови, на губи нанесла рожеву помаду. Добре, що Віка дала мені косметичку, треба буде обов'язково їй за це подякувати. Я нарешті вийшла з своєї тепер уже квартири, і попрямувала вниз по сходам до нового життя.

Вийшовши, помітила що тут вже стояла поліцейська машина, а на її капоті сидів красивий хлопець. Одягнений у чорну футболку, і такі ж джинси а на очах чорні окуляри. Такий собі black boy(чорний хлопець).  Тільки його світле волосся вирізнялося з цього чорного стилю. Я підійшла до нього.

-Привіт. Це ти мав мене забрати. - впевнено промовила я.

Він стягнув свої окуляри, і почав вивчати мене своїм поглядом.

-Так. Я.  А ти скоро...

- Тобто? - я подивилася на свій телефон. - Я спізнилася на 2 хвилини.

- Зазвичай, всі дівчата з котрими я коли не будь зустрічався, запізнювалися на годину і більше. Я про це. Короче, забий. Мене звуть Захар, а тебе?

-Кетрін. - ми потиснули один одному руки.

- Ну все, поїхали. Тобі ще екзамен складати...

Захар вже відкрив двері та сів у середину а я повторила за ним.

- Який ще екзамен? - я не на жарт напружилася.

-А ти не знала?Перед тим як ти приступиш до роботи наш начальник проведе екзамен.

Хлопець завів двигун і ми рушили.

- Але навіщо?

- Те, що Володимир Михайлович вибрав тебе, ще нічого не означає. Тимофій Станіславович,це твій майбутній начальник, як пройдеш випробування, повинен зарахувати тебе. Якщо не впораєшся, то підеш в офіцери, а якщо впораєшся тоді в опери. Understend?

- Ох, як все важко. А завдання які?

- Не переживай. Станіславович нормальний. Маєш пройти боротьбу, і стрільбу. Ну, і ще усне завдання. А потім тебе зарахують на випробувальний термін, впораєшся – супер, а якщо ні, то просто дадуть інше звання. От і все.

-Ясно.

Їхали ми не довго. От щойно Захар розповів мені про ці екзамени, як машина зупинилася перед великою будівлею.

- Ну що ж, Кетрін. Вітаю тебе в нашому священному місці. Відділок поліції.

Будівля була великою від чого я  розгубилася. А як мені знайти тут, хоча би, щось чи когось...

-А як...?

- Не переживай. Я відведу тебе до Тимофія Станіславовича а там він все тобі розкаже.