Розділ 1

Моя перша книга, і мій перший досвід на цьому сайті. Сподіваюся, вам сподобається, ну а я ж не буду довго тягнути. Не забувайте про коментарі, адже я початківець і для мене важлива ваша думка, а також зірочки. Адже саме цими двома клавішами ви можете не аби як підтримати мене)

18.08.2023 рік.  

Кетрін

07:00 на моєму телефоні дзвонить будильник і я прокидаюся.

Всім привіт. Мене звати Кетрін, і це моя історія. Зараз я прокинулася, і починаю збиратися на свою роботу. Мені 22  роки і я працюю поліцейською. Ну, якщо мою роботу в селі можна так назвати. Ще з дитинства я вирішила займатися саме цією справою. У житті було багато несправедливості, яку я бажала відновити, але дещо, звичайно ж, пішло не за планом...

В моїх дитячих мріях, зараз я б мала бути в місті і ловити різних вбивць, ман'яків та інших небезпечних людей, котрі загрожують суспільству. А в реалії, я ловлю різних пиячок, котрі б'ються за пляшку горілки, і вислуховую скарги стареньких бабусь на сусідів, котрі надто голосно себе поводять. Звісно, не таке мало б бути моє життя, та все ж, що є то є. Минулого не повернеш а потрібно жити сьогоденням. І приймаючи жорстоку реальність, я піднялася з свого тепленького ліжечка, та пішла до ванної. Краєм вуха я почула, що моя мама вже на ногах, і щось готує. Зайшовши у ванну я жахнулася від свого вигляду. Все ж, потрібно було вчора скоріше лягати спати, а не теревенити з Вікою. І чому я не думала про це вчора? Вмившись, почистивши зуби я перейшла до розчісування свого волосся.  Взяла з кімнати свою форму і переодягнулася.

А складалася вона з: чорних черевиків на шнурки, сині штани і такого ж кольору куртки. Волосся як завжди зібрала у низький хвіст і одягла кепку. Щойно я закінчила це робити, як мама покликала мене на сніданок.

- Ммммм як смачно пахне, - сказала я зайшовши на кухню.

На столі вже стояла запашненька  смажена картопелька з сальцем. Так, як я і люблю.

- Сідай уже, а то спізнишся, - сказала мама посміхнувшись.

Батька у мене не було. Мати виховала мене самостійно. Її звати Марія Степанівна Куляс. На вигляд мила, гладка жінка з світлим волоссям довжиною під каре. Ми ніколи з нею не сваритися, і мама завжди робила все для мене, та мого достатку. А тато...коли мені було 7 він пішов у армію, а з відти не повернувся. Цей чоловік  кинув нас з мамою через рік, надіславши тільки лист з словами:

" Я помилився. Сподіваюся ти мене колись пробачиш, але ми не пара. Я знайшов собі прекрасну жінку і скоро в мене народиться син. Документи на розлучення мають тобі прийти. Прошу, підпиши їх і не муч ні себе ні мене. Ти знайдеш собі іншого, я в цьому не сумніваюся тому прощавай"

Мама тоді тільки плакала. Вона любила цього козла, але він не оцінив цього. А зараз ми з нею справжня родина. Родина котра живе і без нього. Мама нікого собі не знайшла, і навіть зараз стверджує, що ніхто їй не потрібен. Якщо серце билося і б'ється тільки за одним? Та й до того ж, і мені потрібен вже чоловік, а то так і залишуся самотня. Але я не ставлюся до цього всерйоз. Немає на світі кохання от і все.

Поївши я поцілувала маму в щоку, побажала гарного дня, і пішла до відділку. Ця робота не стала такою, як в моїх мріях але заробіток все ж є, тому не буду скаржитися. Про те, що мрії можуть збуватися я вже і не задумуюся, а навіщо якщо все одно нічого не зміниться? Мене влаштовує те, що є. Невеличка чотирикімнатна хатка , свій власний город де завжди є продукти, тварини в окремій ділянці, сад з деревами слив , яблук і т.д.  

Хоча, сказати чесно, влітку, коли потрібно біля цього крутитися і працювати, я думаю, що якби моя мрія працювати в місті здійснилася, то я б забрала маму до себе. І не було б потреби так важко жити. Але мрія є тільки мрією. В таких роздумах я і дійшла до відділку. Зайшовши до середини побачила, що хлопці ще не прийшли. Тому включила електронну пічку, і сіла на своє місце. На дворі був кінець листопада , тому ясне діло, що в приміщеннях холоднувато. Я ще сильніше притиснула до себе свою куртку адже почала мерзнути. Через декілька хвилин у кімнату зайшли Артем з Ніком.

-О, а ти чого тут?- спитав Нік.

В мене з ним були гарні дружні відносини. Він є моїм напарником, і дуже хорошим другом. Завжди підтримає, інколи і з чергування скоріше відпустить , завжди турбується про мене. Мама інколи каже, що чому б мені з ним не завести щось більше ніж дружбу. Але ще на самому початку Нік дав мені зрозуміти що в нас з ним нічого не вийде. А я і не хотіла в принципі тому між нами тема швидко була закрита і навіть, якщо можна так сказати, не відкривалася.

-А де ж мені бути в робочий день у восьмій годині? - відповіла я.

-О, а ти не знаєш?

- Чого не знаю...?- спитала я, не розуміючи, на що він натякає.

-В нас вихідний сьогодні. Зараз прийде Тамара Олександрівна, ( це наша прибиральниця, вона приходить один раз на три тижні, щоб прибирати ) і буде тут порядки наводити. Завтра ж приїжджає цей... Як його... Ох, голова дірява... 

Він почав клацати пальцями а я здивовано вирішилася на нього.

-О Боже, Нік , як ти взагалі дорогу додому пам’ятаєш. Володимир Максимович - начальник поліції з столиці. Він хоче взяти до себе поліцейського з нашого села бо нас забагато як для маленького населеного пункту, - сказав Артем.

- Так, точно. Дякую Тьом. Тож ти не сиди тут дарма. До завтра, - сказав напарник.

- До завтра.

І я вимкнула пічку, та за колегами пішла додому. Ну, хоча б не доведеться  у таку  холоднечу по селу ходити. Це добре. І тут, коли я вже була майже біля нашої хвіртки, я задумалася. До нас уже приїздили з столиці, і тоді забрали Макса, це було тоді, коли я тільки ішла вчитися. А кого тепер виберуть? Це ж така гарна нагода... А що, якщо... Та ні.

 "- Так, Кетрін, досить мріяти, ти ж пам'ятаєш що мрії - не реальність "- сказала  я сама собі і зайшла у дім.