Глава 1

Привітики всім. Ну що ж, мене несе і несе. В останні дні літа, в мій дн мені в голову стрільнула чудова ідея... чому б це не почати написання третьої книги? І байдуже що попереднім до фіналу як мені до Марсу...зараз я не знаю коли опублікую ці глави, але знаю одне... я доведу цю книгу до кінця.

І що ж, сподіваюся вона вам сподрбаєть, прошу строго не судити так як я не є бездоганною і в книзі можуть бути дуже дивні глави але хочу надіятися що більшості з вас книга сподобається.

18.08.2023 рік. 

Телеграм канал де будемо теревенькати стосовно книг:
 

https://t.me/books_MR2060

Буду рада кожному хто приєднається)

Кетрін.

07:00 на моєму телефоні дзвонить будильник і я прокидаюся.

Всім привіт, мене звати Кетрін і це моя історія. Зараз я прокинулася і іду збиратися на свою роботу. Мені 22  роки і я працюю поліцейською. Ну, якщо мою роботу в селі можна так назвати. Ще з дитинства я вирішила займатися саме цією справою, так як у моєму житті було багато несправедливості яку я захотіла відновити, але дещо пішло не за планом...

В моїх дитячих мріях, зараз я б мала бути в місті і ловити різних вбивць, ман'яків і тому подібне , а в реалії я ловлю різних пиячок котрі б'ються за пляшку горілки і вислуховую скарги стареньких бабусь на сусідів котрі надто голосно себе поводять. Звісно, не таке мало б бути моє життя, та все ж , що є то є. Минулого не повернеш а потрібно жити сьогоденням. І приймаючи жорстоку реальність я піднялася з свого тепленького ліжечка і пішла до ванної. Краєм вуха я почула що моя мама вже на ногах і щось готує на нашій  кухні. Зайшовши у ванну я жахнулася від свого вигляду. Все ж потрібно було вчора скоріше лягати спати а не теревенити з Вікою. І чому я не думала про це вчора? Вмившись, почистивши зуби я перейшла до розчісування свого  волосся.  Взяла з кімнати свою форму і переодягнулася.А форма складалася з : чорних черевиків на шнурки, сині штани і такого ж кольору куртки.Волосся як завжди зібрала у високий хвіст і одягла кепку.І щойно я закінчила це робити як мама покликала мене на сніданок.

-Ммммм як смачно пахне- сказала я зайшовши на кухню.

На столі вже стояла запашненька  смажена картопелька з сальцем. Так як я і люблю.

-Сідай уже, а то запізнишся.- сказала мама посміхнувшись.

Батька у мене не було. Мати виховала мене самостійно. Її звати Марія Степанівна Куляс. На вигляд мила, гладка жінка з світлим волоссям довжиною під каре. Ми ніколи з нею не сваритися і мама завжди робила все для того щоб в мене усе було. А тато...коли мені було 7 він пішов у армію а з відти не повернувся. Цей чоловік  кинув нас з мамою через рік , надіславши тільки лист з словами.

" Я помилився. Сподіваюся ти мене колись пробачиш, але ми не пара. Я знайшов собі прекрасну жінку і скоро в мене народиться син. Документи на розлучення мають тобі прийти. Прошу, підпиши їх і не муч ні себе ні мене. Ти знайдеш собі іншого, я в цьому не сумніваюся тому прощавай"

Мама тоді тільки плакала. Вона любила цього козла але він не оцінив цього. А зараз ми з нею справжня родина, родина котра живе і без нього. Мама нікого собі не знайшла і навіть зараз стверджує що навіщо їй, якщо серце билося і б'ється тільки за одним? Та й до того ж і мені потрібний вже чоловік а то так і залишуся в дівчатах. Але я не ставлюся до цього всерйоз. Немає на світі кохання от і все.

Поївши я поцілувала маму в щоку, побажала гарного дня і пішла до відділку. Ця робота не стала такою, як в моїх мріях але заробіток все ж є, тому не буду скаржитися.Про те, що мрії можуть збуватися я вже і не задумуюся, а навіщо якщо все одно нічого не зміниться. Мене влаштовує те що є. Невеличка чотири кімнатна хатка , свій власний город де завжди є продукти, тварини в окремій ділянці, сад з деревами слив , яблук і т.д... Хоча, сказати чесно , влітку коли потрібно біля цього крутитися і працювати я думаю що якби моя мрія працювати в місті здійснилася то я б забрала маму до себе і не було б потреби так важко жити. Але мрія є тільки мрією. В таких роздумах я і дійшла до відділку. Зайшовши в середину побачила що хлопці ще  не прийшли, тому включила електронну пічку і сіла на своє місце. На дворі був кінець листопада , тому ясне діло що в приміщеннях холоднувато. Я ще сильніше притиснула до себе свою куртку адже почала щось мерзнути. Через декілька хвилин у кімнату зайшли Артем з Ніком.

-О, а ти чого тут?- спитав Нік.

В мене з ним були гарні дружні відносини. Він є моїм напарником і дуже хорошим другом, завжди підтримає, інколи і з чергування скоріше відпустить , завжди турбується про мене, мама інколи каже що чом би мені з ним не завести щось більше ніж дружбу, але ще на самому початку Нік дав мені зрозуміти що в нас з ним нічого не вийде.

-А де ж мені бути в робочий день у  восьмій годині.- відповіла я.

-О, а ти не знаєш?

-Чого не знаю...- спитала я не розуміючи що він говорить.

-В нас вихідний сьогодні. Зараз прийде Тамара Олександрівна ( це наша прибиральниця, вона приходить один раз на три тижні щоб поприбирати) і буде тут порядки наводити. Завтра ж приїжджає цей... Як його... Ох голова дірява... 

Він почав клацати пальцями а я здивовано вирішилася на нього.

-О Боже, Нік , як ти взагалі дорогу додому памятаєш. Володимир Максимович - начальник поліції з столиці. Він хоче взяти до себе поліцейського з нашого села бо нас забагато як для маленького населеного пункту- сказав Артем.

-Дякую Тьом. Ну все Кет , до завтра .

-До завтра.

І я вимкнула пічку і пішла додому. Ну хоча б не доведеться  у таку  холоднечу по селу ходити  , це добре. І тут, коли я вже була майже біля нашої хвіртки я задумалася.До нас уже приїздили з столиці , і тоді забрали Макса, це було тоді, коли я тільки ішла вчитися, а кого тепер виберуть? Це ж така гарна нагода... А що , якщо... Та ні.