Твоя остання надія
Мовчання, яке вбивало нас
Він питав: Все добре?
А я казала: так
Але голос тремтів, як осіннє листя,
Наче правда застрягла між словами,
Наче серце волало крізь ніжність і тихість,
Але губи мовчали… боялись сказати.
Я ховала бурю за легкою усмішкою,
Щоб не стати для нього тягарем,
Бо якщо скажу, що болить—
Чи залишиться він, чи піде насовсім?
Він питав знову, а я відповідала,
Так, усе добре, все, як завжди…
Але всередині серце кричало,
Що тоне у морі самотності й тьми.
Але в очах ховалась втома,
Що кричала голосніше слів.
Я була сильною — лише для нього,
Та забула, хто я без його плеча й крила.
Він питав знову, так просто й буденно,
А я знову ховала сльози у ніч.
Не хотіла здаватись слабкою, напевно,
Та тягар цей самотньо несла крізь біль.
А що, як сказати правду нарешті?
Що більше не можу, що серце болить?
Чи зможе він витримати мої тріщини?
Чи просто зникне, залишивши лишить?
Відредаговано: 09.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
