Твоя остання надія
Небесно-блакитні очі
Я пам'ятаю твої небесно-блакитні очі,
Я пам'ятаю твої останні обійми,
Я пам’ятаю, як
Ти ніжно торкався пасем мого волосся,
Сміявся, кажучи, що це – моє золото,
Що навіть вітер заздрить їхньому танцю.
Я пам’ятаю ті довгі розмови,
Де час розчинявся, а світ не існував.
Ми були дітьми в любові, без страху,
Але дрібниці розірвали нас, як папір.
Я пам’ятаю ту тишу між нами,
Коли вперше не знайшлося слів.
Як біль засіяв у грудях, як рана,
Та серце ще віри не відпустив.
Я пам’ятаю, як ми прощались,
Не ворогами, не друзями теж.
Душа моя рвалась, та знала:
Вогонь догорить, коли більше не пече.
Минуло три роки – і ось ми говорим,
Лиш голос спокійний, без колишніх драм.
Ти любиш ще досі волосся і мене,
Але між рядками – мовчання і час.
Чи жалкую про те, що сталося з нами?
Чи мрію про інший фінал?
Можливо, колись відповім на ці думки…
А поки – лиш пам’ять живе між сердець.
Відредаговано: 09.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
