Глава 46

Сашко рішуче підняв телефон та натиснув кнопку відповіді.
-Альо. Мія Володимирівна це Свєта.- дзвінко залунав голос із динаміка. – Ми з Сашею їдемо з англійської. Нам додому чи ще в перукарню заїхати? Може ти з нами Саша питає?
- А ви зараз далеко від кафе «Казка»? – відповів питанням Сашко.
На тім кінці повисла тиша.
-Свєта ви чуєте мене? – вів далі Сашко – Ми з Мією Володимирівною зараз знаходимось в цьому кафе. І будемо вас із Сашею чекати тут. Постарайтесь приїхати як найшвидше.
-Так, я зрозуміла. – почувся невпевнений голос.
- Мія Володимирівна зараз вийшла у вбиральню. – продовжував казати Сашко - То ми вас чекаємо.
-Так. Ми скоро будемо. – впевненіше зазвучав голос дівчини.
Саша відбив дзвінок. Та поклав телефон знов на стіл.
Всі мовчки спостерігали за його діями. Мію вже почало трохи трясти в руках тітки. Сашко не витримав, підійшов до дівчини та пригорнув її за плечі. Сльози душили Мію не даючи змоги говорити та котились великими горошинами по її щоках. Вона розгублено дивилась то на Сашка то на тітку Олену.
-Не хвилюйся все буде добре. – тихо промовив він їй.
-Але Наталя… - якось не впевнено промовила дівчина – вона моя подруга. Я не хотіла її образити.
- Ти ніяк її не образила.- озвалась тітка Олена. – Вона просто заздрила от і наробила зайвого.
Вона м’яко погладила дівчину по плечу. І цей дотик не здався Мії неприємним. Навпаки був теплим та співчутливим.
-Ти зараз вагітна від мене? І в тебе вже є одна дитина теж від мене?
Сашко дивився в очі дівчини сподівавсь прочитати в них відповідь ще до того як вона озвуче її. Та Мія відповісти не встигла. В кімнату забіг хлопчик років чотирьох. А за ним швидко крокуючи, зайшла молода дівчина. Не зважаючи на незнайомого чоловіка який сидів навпочіпки біля його мами, він підбіг до Мії та міцно обійняв. Потім з серйозним виразом обличчя подививсь на застиглого чоловіка. Той з цікавістю розглядав хлопчика. Серйозний вираз обличчя, сині очі з під насуплених брів та підтиснуті губи. І кумедно стирчить чуприна. Його непокірний вихор. Який Сашкові навіть зараз, складно приборкати. А в дитинстві він навіть на нього не звертав уваги. Ось і в хлопчини, який насуплено стояв зараз перед ним, він бачив свою малу копію. Як віддзеркалення.
-Тут навіть генетичної експертизи не потрібно – не витримавши вигукнула тітка, переводячи погляд з чоловіка на хлопчика.
Молода дівчина, що привела малого Сашка, стояла трохи далі й здивовано спостерігала за цією картиною. Мія обняла малюка та пригорнула до себе.
-Ти хто? – спитав малюк не відводячи від Сашка погляду.
Сашко запитливо подивився на Мію. Та закусила нижню губу не знаючи що сказати. Мія мовчала. Він знов перевів погляд на хлопчину.
-Я твій батько – хриплим від хвилювання голосом відповів чоловік.
Погляд малюка став здивованим. А потім радісним. Він широко посміхнувся та простягнув свою руку Сашкові. Другою рукою продовжуючи триматись за маму. Чоловік взяв долоньку сина та пожав її.
-Чому ж ти так довго не приходив до мене? – допитувався малий не перестаючи посміхатися.
- Я довго вас із мамою шукав. – тим же хриплуватим голосом відповів Сашко.
- А може не дуже і хотів знайти – не витримала напруги Мія.
Сашко відволікся від сина та подививсь на неї.
-Я кожен рік їздив до цього санаторію де ми зустрілись вперше. Я випитав телефони всіх гостей які були тоді на святі. Та це не дало ніякого результату. А потім коли ти пропала вдруге, був впевнений, що маю твої контакти. Але твій номер виявився недійсним.
- Я записала тобі свій номер і передала Наталею коли ми від’їзжали. – з образою в голосі сказала Мія. – А ти так і не передзвонив мені.
-Наташа мені нічого не передавала – с гарячністю проговорив Сашко. – А по тім номерам що вона записала в мій телефон я зміг додзвонитися тільки їй, наступного дня. Але вона сказала, що ти заборонила їй давати твої контакти та не хочеш спілкуватися зі мною і просиш більше їх не турбувати. Після цієї розмови я ще пробував умовити її дати твій номер, щоб поговорити саме з тобою, але її номер більше не працював.
Мія мовчала. Вона досі не могла збагнути навіщо подрузі було так вчиняти з нею. Вона і вірила в те що казав чоловік і ні.
-Я дійсно записала свій номер і адресу і хотіла познайомити тебе з сином. Чекала поки ти подзвониш. – тихо промовила вона – Наташа тоді мені сказала, що бачила як ти викинув той листок, а вона не одразу призналась мені, щоб не засмучувати.
Сашко заскреготів зубами.
- Можу заприсягтись тобі, що такого не було. Твій образ завжди стояв у мене перед очима. І всього чого я бажав, це знайти тебе. Але після тої розмови з твоєю подругою втратив надію та хотів все забути. Поки не зустрів тебе тут.
Він з сумом подивився на малюка. Той з цікавістю слухав розмову дорослих, мало розуміючи про що вони говорять.
-Ти хотів нас з мамою знайти? – поцікавився він.
-Так. Дуже хотів.