Глава 42

-Заїдьмо в якесь кафе та поїмо, потім я відвезу тебе додому в мене ще справи в цьому місті. – запропонував Сашко тітці Олені.
  На ці, ніби байдуже сказані слова свого племінника, жінка скептично скосила очі в його сторону, та нічого не відповіла.
Вони їхали по, не дуже перенапруженими машинами, вуличках, невеликого містечка. Сьогодні була ділова зустріч з керівництвом нового медичного закладу, який відкривався в цьому городі. Компанія Сашка уклала дуже вигідний контракт на закупівлю медичного обладнання. На цю зустріч можна було відправити й заступника з тіткою Оленою, яка відповідала за фінансові оберти фірми, та Саша виявив бажання поїхати сам на цю зустріч. Він казав що це великий контракт тому він і їде. А на справді, йому хотілось поїхати сюди, тому, що це був город в якому мешкала Мія. Чи може вже вона тут і не мешкала. Все що він знав про неї, це тільки те що вона сама розповідала. А правда це була чи брехня він уже і не знав. Після нового року і тієї телефонної розмови він більше не хотів її шукати. За ці декілька місяців налагодились відносини з Ілоною. Цьому дуже посприяла тітка. Вона за нього хвилювалась, тому викликала Ілону з курорту. Сашко був тоді дуже злий на неї за це. Не хотів нікого бачити. Та згодом все владналось. І ось несподівано запропонували контракт в цьому місті. На що він сподівався поїхавши сюди й сам не розумів. Ніякого дива та ніякої несподіванки не сталося. Контракт підписали, все улагодили. Вони з тіткою вже збирались додому, та дуже хотілось їсти. Цілий день з паперами. Не було часу на перекуси. Вирішили заїхати поїсти.
Побачивши назву найближчого кафе звернув до стоянки. «Казка» назва кафе світилась різноколірними вогниками запрошуючи відвідувачів поласувати її смаколиками. Всередині пахло кавою та здобою з карамеллю.
-Тут, мабуть, обідів немає? – спитав Сашко підійшовши до барної стійки та беручи до рук меню.
-Чому ж, є. – відповіла йому приємним голосом дівчина-офіціант – Тільки треба буде трохи зачекати, бо в нас із готового тільки солодощі. Присядьте я прийму ваше замовлення і через хвилин двадцять воно буде готове.
Сашко з тіткою вибрали дальній столик біля вікна в загальному залі. З цього місця було прекрасно видно всіх відвідувачів які входили чи виходили через скляні двері, розмальовані ніжними квіточками.
- В нас дуже смачна випічка - продовжувала хвалити кафе дівчина, розкладаючи перед замовниками столове приладдя та ставлячи на стіл хлібці та воду, поки буде готове основне замовлення. – До нас приходять поласувати з усього міста. Тому основні блюда готовляться тільки під замовлення. Тож вам доведеться трохи зачекати.
-Нічого ми зачекаємо – відповіла їй з усмішкою жінка – У вас тут дуже гарно.
- Дякую – посміхнулась у відповідь дівчина та пішла відносити замовлення гостей на кухню.