Глава 39

Відвідувачів у залі не бракувало: одні вже виходили, інші лише заходили й робили замовлення. Чимало гостей прийшли з дітьми. Здебільшого люди купували свіжу випічку з кавою або чаєм, тож скляна вітрина із солодощами стрімко порожніла, але за кілька хвилин знову наповнювалася принесеними з кухні свіжими смаколиками.

Сашко ліниво спостерігав за цим безкінечним колообігом. Тітка Олена тим часом, насунувши на ніс окуляри в тонкій оправі, ще раз уважно перечитувала розкладені на столі документи.

Вхідні двері знову відчинилися, впускаючи нових гостей. Сашко звично ковзнув по них байдужим поглядом, та раптом його наче потужним розрядом струму прошило наскрізь. До кав'ярні зайшла Мія разом зі своєю подругою Наталею. Її силует він не зміг би сплутати ні з чим у світі, та й колоритну її подругу — поготів. На Мії була легка лляна сукня бузкового кольору, яка виразно обтискала акуратний, помітно округлий животик. Наталя в білому смугастому костюмі впевнено йшла попереду. Дівчата про щось жваво розмовляли й весело сміялися.

Дзвінкий сміх Мії громом пронісся в голові Сашка, віддаючи луною в самому серці. Чоловік застиг, невідривно дивлячись на неї й боячись поворухнутися. Олена, помітивши цей безглуздо-приголомшений вираз обличчя племінника, занепокоєно розвернулася, простежила за його застиглим поглядом і теж помітила подруг.

Тим часом дівчата пройшли вглиб приміщення й зайшли в одну із затишних скляних кабінок із м’якими диванчиками, де одразу зробили замовлення офіціантці. Ці окремі зони були відокремлені від загальної зали кав'ярні прозорими перегородками, прикрашеними живими квітами, що трохи ховало подруг від решти відвідувачів. Проте з того кутка, де сидів Сашко, відкривався прямий огляд крізь прохід. Йому було ідеально видно дівчину, яка вже з явним апетитом ласувала шоколадним тістечком, запиваючи його запашним чаєм. Їм напрочуд швидко принесли замовлення, і вони із задоволенням узялися за десерт, не припиняючи весело гомоніти.

Сашко зараз не помічав нікого навколо. Він жадібно спостерігав за тим, як дівчина, яку він колись так відчайдушно розшукував, а згодом щосили намагався забути, із апетитом смакувала десерт. Як крихітна крапелька шоколаду прилипла до її нижньої губи, і йому до нестями захотілося знову відчути цей п’янкий смак, злизавши її з вуст дівчини. Він заворожено дивився, як Мія задоволено злизує з пальців солодку глазур, що трохи підтанула.

— Може, ти все-таки підійдеш до неї? — не витримавши, тихо запитала Олена, порушуючи його заціпеніння. — Інколи людям конче необхідно поговорити віч-на-віч, аби нарешті поставити жирну крапку, а не продовжувати роками марити нездійсненним.

Тітці було нестерпно спостерігати за душевними терзаннями свого племінника. Вона щиро сподівалася, що ця раптова зустріч принесе довгоочікуване розв'язання, допоможе хлопцеві розірвати це замкнене коло й нарешті жити далі своїм життям.

Сашко рішуче підвівся з-за столу й попрямував у бік скляної кабінки. Олена, квапливо зібравши документи в теку, рушила слідом.

Мія з Наталею якраз завершували їсти. Дівчина допивала велику чашку запашного чаю, коли її погляд раптово зіткнувся із сірими, проникливими очима Сашка. Він, наче розлючений велетень, застиг в отворі проходу між скляними перегородками й буквально свердлив її наскрізь своїм поглядом. Мія інстинктивно прикрила долонями свій округлий животик, приголомшено дивлячись на чоловіка.

— Ну, привіт, пропажо, — глухим, низьким голосом заговорив він.

— Чому це... пропажо? — розгублено перепитала Мія, спантеличено кліпаючи очима від такої несподіванки.

— А може, краще назвати тебе втікачкою? — продовжував засипати її сердитими докорами Сашко.

Мія замовкла. Вона нервово поставила чашку на блюдце й опустила погляд.

— Ходімо звідси, Міє, — Наталя рішуче підхопилася зі стільця, заступаючи подругу собою.

— Ніхто нікуди не піде! — різко обірвав її чоловік і без запрошення сів на вільне місце навпроти Мії. — Поки я не дізнаюся, чому ти весь цей час тікала від мене й не хотіла бачитися. І, можливо, ти нарешті зволиш розповісти мені правду: навіщо я знадобився тобі тоді, три роки тому, лише на одну-єдину ніч?

Він суворо обвів поглядом дівчат і знову зупинився на Мії. Вона продовжувала сидіти непорушно, нервово покусуючи нижню губу. Тітка Олена так і залишилася стояти в проході. Добре знаючи характер свого племінника, вона розуміла, що зараз він ні за що не відступиться, поки не витягне з дівчини всю правду.

— Мені немає чого тобі сказати, — тихо, але твердо промовила Мія і нарешті сміливо підвела на Сашка очі.

Проте тепер у її синіх зіницях світилася зовсім не розгубленість чи страх — у них яскравим полум’ям палав вогонь образи, упертості та затятої рішучості.

— Та я все ж таки хочу знати... — знову наполегливо почав Сашко, нахиляючись ближче.

— Ой... — очі дівчини раптово округлилися, стали ще більшими, і вона злякано притисла долоню до свого живота.

— Що сталося? — в один голос занепокоєно вигукнули Сашко та Наталя, миттєво забувши про взаємні звинувачення.

— Мені потрібно вийти, — густо почервонівши від ніяковості, промовила Мія.

— Знову хочеш утекти під першим-ліпшим приводом? — роздратовано запитав чоловік, усе ще не вірячи її словам.

— Та нікуди я не тікаю! Мені дійсно терміново треба у вбиральню, я просто чаю забагато випила, — спалахнула дівчина, роздратована його підозрами. — А вагітним терпіти не можна, це шкідливо!

— Дівчина при надії, їй справді необхідно, — несподівано втрутилася в суперечку тітка Олена, рішуче виходячи вперед і заступаючись за Мію. — Ходімо, люба, я тебе проводжу. Не дай боже, щоб щось лихе трапилося через ваші ці безглузді з’ясування стосунків та нерви. А ви обидва... — вона суворо подивилася на племінника та Наталю, — залишайтеся тут і спробуйте нарешті поговорити як дорослі люди.

З цими словами Олена дбайливо подала Мії руку. Дівчина вдячно глянула на неї й не стала відштовхувати допомогу — вони разом поспіхом вийшли з кабінки, залишаючи Сашка та Наталю наодинці.