Глава 39

З кожним днем, літо підкрадалось все ближче. Ставало тепліше. І гуляти на свіжому повітрі, як радив лікар і контролювала подруга, було все приємніше. Мія з сином тепер частіше гуляли в парку, а ввечері до них приєднувався Артем. Він легко находив спільну мову з хлопчиком. Мія ніби й раділа цьому та щось починало колоти в грудях коли вона бачила як вони спілкуються. Чоловік був тактовним не наполягав на скорішому розвитку їх відносин. Він старався кожну вільну хвилину проводити з ними. Хоча його проєкт з кімнатами для квестів, забирав багато часу, та для них із Сашком Артем обов’язково находив час. Артем відтворював кімнати для квестів на комп’ютері. Потім керував роботами по їх втіленню. Організація свят залишалась на Мії та Олі. Артем кожну вільну хвилинку прибігав в офіс, щоб побути рядом з Мією. Всі вже давно звикли до таких знаків уваги. Та не звертали уваги. Сьогодні молоді люди також домовились зустрітись в парку. День видався дуже теплий. Скоріш навіть спекотний. Мія зняла кофту, залишившись в спортивній майці та штанах. Волосся зав’язала в тугий хвіст. Вона так і надавала перевагу спортивному одягу. І на всі зауваження Наталі, відмахувалась, що в мокасинах зручніше. Не так ноги набрякають. Тож вона стояла біля загорожі та махала рукою Сашкові, який катався на каруселі, коли до неї підійшов Артем.
-Привіт
Він підійшов с заду та обняв її за талію.
-Так ми ж сьогодні бачились. – посміхнулась дівчина.
- Так. Тільки то було на роботі. – погодився він і помахав на каруселі хлопчику.
Мія теж помахала рукою Сашкові. Артем нахилився та поцілував її в шию. Вона від несподіванки здригнулась і стислась.
-Вибач – винувато прошепотіла вона, відчуваючи як він напружився.
-Ти боїшся мене? – сумно запитав чоловік. – Чи тобі неприємні мої дотики?
Його голос звучав тихо та ображено.
-Ні, - заперечливо захитала вона головою. – Це було просто несподівано. Ти трохи налякав мене.
- А зараз?
Артем провів губами по її шиї, спустившись до ключиці та назад. Зачепив кінчиком язика мочку вуха і знов поцілував в шию. Всупереч сподіванням, Мія відчула як тіло, мов заклякло. Вона закрила очі й судомно зітхнула.
-Що ти відчуваєш до мене зараз? – тихо спитав Артем. Вона відчула його гаряче дихання біля свого вуха. Відчувала як сильно б’ється його серце. Натомість вона закрила обличчя руками.
- Вибач – з розпачем промовила вона. – Я відчуваю ніби цілуюсь з братом.
Вона обернулась до нього лицем.
- Пробач мені – дивилась йому в очі. Не хотіла обманювати. – Я нічого не можу з собою зробити. Мабуть, це гормони. Але я сприймаю тебе тільки як брата.
Він гарячкувато обхопив її обличчя руками.
-Я не хочу бути твоїм братом. – з жаром промовив він, з надією вглядаючись в її очі. – Я хочу бути твоїм чоловіком.
І він пристрасно припав до її губ. Поцілунок був жадібний і глибокий. Ніби, ним, він хотів наситити всі дні очікування, в які забороняв собі торкатись Мію. Хотілось не переривати його вічність. Обсипати поцілунками обличчя дівчини. Шию. Все її тіло. Та він не відчув зустрічного пориву дівчини. Вона не виривалась, але і не відповідала на цей поцілунок. Він відсторонився тяжко дихаючи.
- Пробач. Я не стримався. – глядячи в сині очі промовив він відсторонюючись.
-Це ти мені пробач – винувато глядячи на нього тихо відповіла вона – Я не знаю чому так.
-Дядя Тьома! – до них підбіг малий Сашко. – Ви з нами будете гуляти?
Він з посмішкою взяв маму за руку і подивився на старшого друга.
-Так Саня – Артем потріпав малого по волоссю. - Звісно погуляю.
Вони не спішно йшли прогулюючись по алеї. Хлопчик стрибав по переду розмахуючи надувною кулькою. Та інколи обертався на дорослих які йшли слідом.
- То як нам тепер бути? – сумно спитала Мія у чоловіка який мовчки йшов поряд.
-Не знаю – відповів він. - Час покаже.
Він дививсь перед собою на доріжку навіть не поглянувши на дівчину.
-Мені треба було одразу відмовитись від цього. А не давати нам надію.- продовжувала говорити Мія.
- Я сам винен. – Артем гірко посміхнувся. - Мені не треба було так довго наважуватись тобі все розповісти. Я хотів, щоб ти звикла до мене. Хотів стати тобі необхідним та рідним. А натомість ти так до мене звикла, що вважаєш мене своїм братом.
- Натомість ти став членом моєї сім’ї. – спробувала підбадьорити його Мія.
- Тільки не в тій якості що хотів. – він обійняв її за плечі та підтягнув до себе. – Що ж, можливо це колись і зміниться.
Він посміхнувся вже трохи веселіше. Мія видохнула полегшено. Та при обняла його за талію. Вони продовжували неспішно йти далі.
-А поки я можу вважати тебе своїм братом? – з хитрою посмішкою запитала вона.
Артем з цікавістю подививсь на неї з висоти свого зросту.
-Просто я вже так звикла, що ти завжди поряд. І порадитись. І поспілкуватись. Ну і…- вона грайливо закотила очі – по роботі там якісь питання вирішити. Ти ж не забувай мені скоро в декрет. А контора на вас з Олею залишиться.
Він розсміявся.
- Ну і лисиця ти Мія. Ти ж свій перший декрет майже весь на роботі просиділа. Вже у двері живіт не проходив, а тебе не можливо було додому випроводити вчасно. І другий декрет так само пробігаєш?
Вона розсміялась у відповідь. Артем легенько чмокнув її в маківку. І від цього поцілунку, тіло вже не заклякло. Навпаки. По ньому розкотилась хвиля приємного тепла та душевного спокою. На серці стало легко. Вона спокійно притулила голову до його плеча.
-Тільки я все ж сподіваюсь, що ти мене хоч колись розглянеш як чоловіка. – сказав він. Та голос його тепер звучав м’яко.
Мія зупинилась та з вдячністю подивилась на нього.
-А я сподіваюсь, що ти зустрінеш свою єдину. А я буду організовувати для вас найкраще весілля.
Чоловік по доброму посміхнувся у відповідь.
-Життя довге. Побачимо.
Вони ще довго гуляли по парку втрьох. Від душі веселячись.