Глава 38

Артем проводив дівчину до квартири. Вже було пізно. І скоріш за все, всі вже спали.

- Дякую тобі за чудовий вечір Тьома – подякувала йому Мія зупиняючись біля дверей своєї квартири.

- І тобі дякую.

Він підійшов ближче та взяв за руку. Ось вона незручна секундна пауза перед першим поцілунком. Він трохи нахилився. Вона судомно глитнула. Артем нахилився ще нижче і дивлячись в її розширені зіниці, посміхнувсь. А потім, поцілував в щічку.

 - Добраніч – посміхаючись сказав він – Ти завтра прийдеш на роботу, чи зробиш собі ще один вихідний?

 - Я ще подумаю і передзвоню. – пробурмотіла у відповідь дівчина. Сама собі дивуючись.

Коли вона зайшла у квартиру і зачинила за собою двері, хлопнула себе кулаком по лобі. « Ну що за дитячий садок? Поводжусь як дурепа малолітня. А вже другу дитину ношу в собі. А у Саші губи гарячіші. Боже, що за дурня в голову лізе. До чого тут він? Його і слід простив. Навіщо я про нього згадала?»

Потік думок перервався приглушеним хіхіканням. Дві голови висунулись із кухні та про щось шепотілись.

-Ви чого не спите? – вигукнула здивовано Мія.

-Ми тебе ждемо. - почувся Наталчин голос у відповідь і нарешті включилося світло.

Наташа та Світлана не спали. Чекали її на кухні. На столі стояли чашки з недопитим чаєм та розкидані обгортки від цукерок. Хтось ґрунтовно постарався сидіти з комфортом

- А чого ви в темряві сидите? – Мія здивовано поглядала то на одну, то на другу.

- А ми вас не хотіли сполохати – грайливо відповіла подруга. Світланка тільки хіхікала та кивала головою.

- Ну сідай. Розповідай. – Наташа нетерпляче потягла Мію за стіл. – Було щось? Ми тут з цікавості помираємо.

-Та чого ви так завелись? Ну ладно Свєта ще молода та наївна. - обурилася Мія.

Свєта хмикнула.

 - А ти чого розходилась? Сашко хоч спить?

 - Ага – Свєта закивала головою ще інтенсивніше.

 - Так цікаво ж. – натерпілось Наташі – Розповідай, що між вами було?

 - Та нічого не було. – Мія пожала плечима – Ми просто розмовляли.

 - Ну да. – не вірячи видала Наташа. – ти з одним, вже просто нарозмовлялась. Он другий раз з животом від нього ходиш.

Вона кивнула на Міїн живіт.

У Свєти відвисла щелепа. Мія розпачливо подивилась на неї.

 - Ой Свєта, я ж тобі ще не розповіла. Хоча … та вже не важливо. – Мія махнула рукою.

 - І не розповіла і план наш не реалізувала – нахнюпилась Наташа – Ти що мала зробити?

 - А ти хочеш, щоб я до нього одразу в ліжко стрибнула? – обурливо перепитала Мія

 - Ну до одного ж одразу стрибнула – нетерпляче вигукнула у відповідь Наташа. – Ще й обидва рази з подарунком.

У Свєти округлились очі та шелепа відвисла ще більше.

- То зовсім друге – сподівалась виправдатися Мія – В Сашу я одразу закохалась. А коли ми зустрілись вдруге, на мене щось найшло.

- Вдруге? – шоковано промовила Свєта – то ти…

- Вона вагітна другий раз від одного і того ж чоловіка. Якого бачила лише другий раз в своєму житті – випалила їй у відповідь Наташа.

У Свєти зі стукотом зімкнулась щелепа.

-Ну ви тітки даєте – тільки й змогла вона видавити з себе.

Мія почервоніла. А на очі, від незрозумілої образи, навернулись сльози.

 - О! – звернула увагу на це Наташа. – Різкий перепад настрою це один із проявів вагітності. – діловито сказала вона Світлані. – Запам’ятовуй , ще стане у пригоді. Це я тобі як медик кажу. І ще одна порада. Ніколи не забувай про методи контрацепції, щоб не потрапляти в такі ситуації.

Мії від цих слів подруги стало так себе шкода, що вона готова була вже розревітись і зашморгала носом. Свєті стало шкода дівчину.

 - Та ладно тобі. - вона обійняла Мію за плечі.

 - Тобі треба якнайшвидше з ним переспати – продовжувала настоювати на своєму Наталя – в тебе вже термін підтискає. Все має виглядати правдоподібно.

Свєта здивовано поглянула на неї.

-А що робити? – розвела та руками. – Таке життя. Я ж хочу для неї як найкраще.

-Не треба мені з ним спати. –Мія знов сьорбнула носом. –Я сказала Артему, що вагітна.

Тепер у Наташі відвисла щелепа.

-А він? – пошепки запитала Свєта.

-Запропонував почати зустрічатись. – видихнула Мія.

Дівчата дивились на подругу кліпаючи очима.

-Бувають же такі – з подивом вигукнула Наталя –А ти Що?

-А що я? – Мія знизала плечима – Я погодилась спробувати.

-Та тут не пробувати треба. – рішуче промовила подруга – А одразу діяти. Поки він все добре не обміркував та задньої не дав.

-Як романтично – підкотила очі Свєта –Я думаю у вас все буде добре.

-Давайте вже спати дівчата. – Мія встала із-за столу. – В мене голова вже обертом. Завтра думати буду. Завтра вставати рано.

-Скоріш вже сьогодні – зауважила Наташа. – Друга ночі вже.

Вони порозходились по своїм кімнатам. Мія заглянула в дитячу. Сашко спав, обіймаючи плюшевого ведмедика. Мія поцілувала сина та погладила його по голові. Смішний, непокірний вихор спружинив під її рукою. Вона посміхнулась своїм спогадам. Як таке могло з нею статись? Завжди розсудлива, і раптом вскочила в таку халепу. Хоча завдяки цій халепі в неї є улюблений синок. От іще б дівчинка другою народилась. І в неї були б очі її батька. На душі зашкрябали кішки. Він так палко казав, що кохає її. Казав, що шукав весь цей час. Невже це було сказано лише для того, щоб затягти її знов у ліжко. А вона, як та дурепа, закохалась та повірила. Вона ж зовсім про нього нічогісінько не знає. Права Наташа, у всьому права. Та від цього не стає легше. Як би викинути його із голови. Та викинеш тут. Коли нагадування, спить та посміхається уві сні. І другому нагадуванню вже другий триместр пішов. Ну і нехай так склалося.  Зате в неї діти тепер є. А він один. І зовсім не знає такого щастя. І Мія пішла спати з вірою, що вона все ж щасливіша від Сашка. Як не молодикуй, а сенс життя в сім’ї, в дітях. Щоб рядом були найдорожчі. І жити раді них хочеться. Треба синові на вихідних якесь свято влаштувати. Сестру з дітьми запросити. Хай приїдуть, відпочинуть. Заодно з нею і порадитись, як батькам про другу вагітність розповісти.