Глава 37

Машина підвезла дівчину до невеличкого кафе, недалеко від їх офісу. Вони, колективом полюбляли сидіти там у вільні від роботи часи та на перерві. Мія зайшла всередину. Такій знайомий інтер’єр, був зараз інакшим. Зовсім інакшим. Ні все ніби було таким самим та водночас іншим. Змінилась атмосфера. Замість яскравого освітлення, приглушене світло і затишні світильники на столах. Замість попсової музики – жива мелодія. Виконувач сидів на імпровізованій сцені, яка була підсвічена невеликими світильниками. Їх м’яке світло рисувало химерні, танцюючи тіні, віддзеркалюючи рухи музиканта. Приємна мелодія огортала відвідувачів м’яким, романтичним покривалом. Більшість столиків була зайнята. Мія побачила Артема за столиком біля вікна. Сервування на двох. Він крутив в руках бокал з якимось коктейлем і про щось думав. Мія неспішно наблизилась. Нарешті чоловік виринув зі своїх думок і побачивши дівчину, підхопився із-за столу. На його лиці засяяла посмішка.
- Ти прийшла? – запитально і стверджуючи водночас сказав він.
- Так – Мія посміхнулась – Вибач я трохи запізнилась – вона поглянула на часи які показувала, що її запізнення вийшло більш ніж пів години. – Ну трохи, якщо можна так сказати. – винувато спробувала пошуткувати вона.
Сіла на відставлений для неї стілець.
-Нічого – відповів Артем. – Головне, що ти прийшла.
Він сів на проти. Мія відчувала себе не у своїй тарілці. Чомусь дуже хотілось залізти під стіл. Вона навіть не знала куди подіти руки. Чи держати складеними на столі, чи як школярка скласти їх на коліна. Чомусь дуже ніяковіла перед цією розмовою.
-Дуже хотіла побачити, що такого міг придумати мій заступник по креативних ідеях, з нашої спільної теми - влаштування побачень та свят. – спробувала вона розрядити обстановку.
Між ними відчувалась напруга. Вона аж дзвеніла в повітрі.
-Так.- посміхнувся у відповідь Артем. – Тебе трудно чимось здивувати. Та я все ж спробую.
Їм принесли коктейлі й поставили на стіл також фрукти та морозиво.
 - О, молочний – посмакувала Мія.
 - Так. Молочно-шоколадний – підтвердив чоловік відпиваючи й собі напій. - Тобі ж треба зараз багато кальцію.
 - Так – Мія закусила губу та відвела очі.
Гарна мелодія, заколихувала, обгортаючи красою звуків. Артем взяв дівчину за руку. Відчувалось що він також нервує. Долоня в нього була гарячою і навіть трохи спітнілою. А рука трохи тремтіла. Мія підняла очі і їх погляди зустрілись.
-Я не просто так вибрав саме це кафе. – дивлячись їй в очі говорив він.- Ми завжди обідаємо в ньому. Інколи відмічаємо якісь свята. Вже звикли до цього довкілля, цієї кухні. І воно здавалось нам таким звичним та зручним. Я хотів показати тобі, що навіть саме звичне в нашому житті, те що ми навіть не помічаємо, тому що звикли до нього, може бути іншим. Може змінитись. Нам треба тільки захотіти цього. І зробити лише крок на зустріч цим змінам.
 Мія мовчала. Вона бачила як Артем хвилюється кажучи їй все це.
 - Я розумію, що ти звикла мене бачити як свого друга та колегу по роботі. Та я до тебе, вже давно відчуваю не лише дружбу. Ти дуже подобаєшся мені Мія. Вже давно. Я дурний, що не сказав тобі цього раніше. Боявсь, що ти подумаєш, начебто я відношусь до тебе так, бо ти мій керівник.
- Я не вважаю тебе підлеглим – поспішила завірити його Мія – Скоріш компаньйоном. Ми ж все разом починали. Ти, я й Оля.
- Та все одно ти хазяйка фірми та директор. І я навіть хотів звільнитись.
Мія округлила очі.
-Так це правда. – продовжував казати Артем – Хотів заснувати щось своє. Пов’язане з комп’ютерним дизайном. В мене навіть проєкт вже є. Хотів почати зустрічатись з тобою не залежачи від зарплатні та службових зобов’язань. Тому хотів піти. – він нахилив голову. Знов підняв на неї очі. – Хотів та не зміг. Не зміг не бачити тебе кожен день. Не бачити як горять твої очі коли ти придумуєш щось нове. Не чути твій голос. Я кохаю тебе і хочу, щоб ми були разом.
Він замовк, продовжуючи з трепетом вдивлятись в її очі й не відпускаючи її руки. Мія теж мовчала. Дійсно вона розуміла, погоджуючись на побачення, що воно не буде стосуватись роботи. Та зізнання в коханні теж не сподівалась ось так відразу почути. Артем, мабуть, прочитав її думки.
-Я розумію, що шокую тебе своїм зізнанням – він сильніше стиснув її долоні. - І прошу не спіши з відповіддю. Дозволь нам спробувати.
-Тьома – вона дуже нервувала і від хвилювання голос трохи тремтів. – Я дуже ціную тебе як друга. І ти не правий коли думаєш, що нічого не значиш для мене. Тебе й Олю я вважаю своєю сім’єю. Ми разом заснували нашу фірму і працюємо над її розвитком з перших днів.
-Ти все ж бачиш мене більше як свого колегу? – сумно спитав він.
-Ні – гаряче перебила його вона та стишивши голос додала. – Скоріш як друга.
-Ти правий – зітхнувши продовжила Мія – Я дійсно звикла, що ти завжди поруч. Завжди підтримаєш. У нас спільне діло. Я … Я не знаю, що відповісти тобі зараз.
Вона забрала руки.
-А ти не відповідай зараз. - голос чоловіка став трохи хриплим. - Спробуймо стати трохи ближче один до одного – запропонував він.
-А ти не пошкодуєш? – запитала вона і спробувала пояснити. – В мене вже є син. І зараз я вагітна другою дитиною. Ти дійсно хочеш спробувати стати ближче усім нам?
-Так. Впевнено відповів Артем. – Я пошкодую якщо не спробую цього.
Дівчина мовчала обдумуючи його слова. Він не квапив.
-Я спробую змінити відношення до того, хто здавався дуже звичним. – нарешті сказала вона.
-Я не буду поспішати – очі чоловіка загорілись теплом та надією, а по губах майнула посмішка – Я радий, що ти даєш мені шанс, щоб побачити мене в іншому світлі.
Вони ще довго розмовляли. Поступово напруга розтанула. Все ж вони давно знали один одного. І знали багато один про одного. А зараз іще одна недомовленість, між ними, нарешті зникла. І від цього на душі стало набагато спокійніше. Кафе заграло іншими фарбами та чому б не змінитись також людям.