Глава 36

Мія, безцільно поблукала по набережній. Потім, забрала сина раніше із садка. Погуляли разом в парку. Погралися вдома. Домовилась зі Свєтою, щоб та залишилась ввечері з малим, у Наталі були свої плани на цей вечір.
Мія стояла перед розчиненою шафою в домашньому костюмі і скептично розглядала його вміст. Спортивні костюми та джинси зовсім не підходять для романтичної вечері.
- Що, намагаєшся серед спортивного одягу намагічити спідницю – уїдливо зауважила Наташа сидячи в кріслі та спостерігаючи цю картину?
 - Та я точно пам ’ятаю, що в мене десь було плаття – виправдовувалася Мія – точно було.
Одне? – хмикнула Наталя
 - Одне. – з подихом відповіла дівчина. – Зате універсальне. На всі випадки.
Вона ще раз передивилась полиці шафи. Речи, нерівними рядами складені на полицях, були зовсім не романтичним нарядом.
 - Ось воно – радісно витягла вона зелену сукню із дальнього кутка шафи. – Дивись гарненьке. А якщо я ще й чобітки на каблучку одягну, то навіть нарядно виходить.
 - Тобі вже давно треба свій спортивний стиль трохи класикою розбавляти – зауважила Наташа – Ти ж с клієнтами зустрічаєшся. Треба мати більш поважний вид.
Нарешті вдівшись та підкрасившись Мія була готова до романтичної вечері.
- Нічого так. – розглядаючи її з усіх боків видала Наталя.- Вид маєш гарний. Скромненько та зі смаком.
Мія покрутилась перед дзеркалом оглядаючи свій образ.
Зелена, приталена сукня їй лічила. Волосся м’якими локонами спадали на плечі. Білі чобітки на невеликому каблучку та маленька сумочка, завершували образ. Вона глянула на настінний годинник. Стрілки показували без п’яти хвилин сім. Підійшла до вікна. Біля під’їзду стояла біла машина. Одна з тих, що вони наймали організовуючи комусь свято або романтичне побачення. Чомусь стало сумно. Ніби вона знала, що буде далі. Машина відвезе її до кафе або ресторану. Потім вечеря під ліричні звуки скрипки. Приглушене світло. Романтичність свічок і десерт з каблучкою. Потім кульки чи пелюстки троянд. А, ще у них був варіант з блискавками. Вона скептично посміхнулась одним кутиком губ. Щось настрій зовсім не той що потрібен в такій справі. Та із каблучкою вона явно поспішала.
- А якщо я не поїду? – дивлячись, у вікно на машину, запитала Мія.
- Як це не поїду? – здивовано перепитала Наталя. - Ще і як поїдеш. Диви на неї. Артем хороша партія. Він надійний, врівноважений. За тобою вже який рік впадає. А ти все носом крутиш.
- Розумієш, я його більше ніж другом, якось не бачу. – з сумом зізналась Мія, продовжуючи дивитись на машину.
- Ну краще друг. Ніж вертихвіст на одну ніч. – зауважила холодним тоном подруга. – Нічого, звикнеш, то й полюбити зможеш. – вона хмикнула. – Та і вибір в тебе не дуже великий.
- Так не великий. – погодилась з нею Мія.
Вона опустивши голову, вділа куртку та вирушила на зустріч новому витку свого життя.