Глава 34

Вранці відправивши Саньку зі Свєтою до садочка і зателефонувавши в офіс, що затримується, Мія сіла чекати Наташу. Та, прийшовши з нічного чергування та дізнавшись новину, довго не могла заспокоїтись.
-Ти що здуріла? Як ти примудрилася? Тільки почало все налагоджуватись. Це так ви розмовляли? – ходячі туди сюди по кухні обурювалась вона.
-А ще, мене Артем на побачення запросив – пробурмотіла Мія – Я погодилась поки ще не знала. А тепер…
Вона здвинула плечима продовжуючи сидіти на стільці сплівши пальці рук на колінах. Як кошеня яке нашкодило. Наташа нарешті сіла напроти неї.
-Треба тобі вже сьогодні переспати з Артемом. А потім скажеш, що дитина його.
Мія витріщила на неї очі.
-Наташ, по моїм розрахункам вже третій місяць пішов. Як я скажу коли через місяць, два в мене вже живіт буде видно.
-Ну не знаю. Будеш вільного крою одяг носити. Чоловіки в цьому все одно не розбираються. А потім скажеш, що недоношену дитину народила. А що, таке буває. - гаряче запевняла та.
-Ні не хочу. – Мія заперечливо замахала головою – А що як знов хлопчик народиться. І буде схожий на свого батька як Сашко. Як я це поясню?
-Ну він же і на тебе трохи схожий. - Наташа гучно видохнула та підперла голову рукою. - Якщо бажаєш, я можу домовитись за операцію. І нічого вже видумувати не доведеться.
-Ні. – рішуче відповіла Мія.- Я вже про це думала. Ти ж знаєш, що в мене… Як ви там з лікарем казали? Психологічний бар’єр. І завагітніти від іншого чоловіка, окрім як від першого, буде проблематично. А що коли я більше не зможу завагітніти? Може ми з Сашком зустрілись цього разу останній раз. Він, зі своєю коханою навіть думати про мене забув. А в Сашка молодшого може не бути братика чи сестрички? Раз так судилось, то хай буде, що буде
- Роби що хочеш – махнула зверхньо Наталя – Я пішла відпочивати. В мене тяжке чергування видалось, а тут ти ще зі своїми романами.
Вона направилась до ванної, а потім у свою кімнату.
Мія неспішно одяглась та вийшла на вулицю. Трохи погуляла по набережній. Сіла на лавку обдумуючи своє теперішнє становище. Та прийняла для себе остаточне рішення. Вона набрала номер Артема.
- Так, - почулось із динаміка – Мія щось сталось? Тебе немає на роботі. Це на тебе зовсім не схоже.
- Я зробила собі вихідний – відповіла вона – Артем нам треба поговорити.
- І це не може почекати до вечора? Щось сталось?
Голос чоловіка був стурбований.
-Ні, нічого. Але я чекаю тебе зараз. Тут на набережній біля мого будинку. Ти зможеш зараз приїхати?
- Так звісно. Я скоро буду.