Глава 31

Саша, як і обіцяв тітці Олені, не згадував більше Мію. Вірніше, всіма силами старався забути про її існування.  І Ілона приїхала тоді так не очікувано, що це його ще більше роздратувало. Він звісно розумів через кого дівчина перервала свій відпочинок та прилетіла вже через декілька днів після нового року, хоча путівка ще не закінчилась. За цей час буря що вирувала в його душі трохи вгамувалась, і він не накоїв дурниць. Хоча серйозна розмова на підвищених тонах в них із тіткою все ж відбулась. Ілона, не зважаючи на його грубість, виявила чудеса тактовності та витримки. Вона і словом не дорікнула Сашкові про його новорічну зустріч. Хоча він і не вдавався до подробиць, та Ілона відчувала теперішню прохолодність в їх стосунках. Від всього цього Сашко відчував себе загнаним звіром. Хотілось крушити все навколо і було водночас шкода людей які були поряд. Близькі не винні в тому, що в нього так все склалося. Він став більше затримуватись на роботі. Шукав можливості побути на самоті та все обдумати. Розумів, що далі так продовжуватись не може та нічого не міг з собою вдіяти. Тітка дорікала на його черствість стосовно Ілони. Саша і сам відчував що винен перед цією дівчиною і від цього почувався ще гірше. Та він не міг нічого вдіяти з собою коли, починав шукати в ній бажаний образ Мії. Кожен день придумував поводи затриматись на роботі. А вдома його чекав, докірливий погляд тітки та добродушний, ніби нічого не відбувається, Ілони. Це дратувало. Так далі продовжуватись не може.
І сьогодні, сидячи за кермом своєї машини, він ще до обіду впорався з усіма справами по роботі. Але просто сидів і думав. Згадував останню зустріч з Мією. Питання про постачання нового обладнання треба було вирішувати в місті де, як він пам’ятав, мешкала Мія. Саме тому він сам поїхав сюди. На що сподівався? Ні на що. Просто так захотів.
Сашко зробивши все по роботі та підписавши договір, вже міг їхати додому. А замість цього покружляв неспішно по вуличках міста і зупинився біля невеликої паркової алеї. Погода була тепла. Зима взагалі, в цьому році, видалась не дуже морозною. Тільки в січні були сніги, а тепер лютий і від снігу залишились лише спогади. Понурі стовбури голих дерев губились на фоні однотонних, цегляних стін будинків. Тільки декілька яскравих вивісок розбавляли цей похмурий пейзаж. Саша задумливо дивився на людей, що поспішали по своїх справах. На темні постаті дерев та порожні відблиски вікон. Ні про що не думав. Просто сидів і спостерігав. Його увагу привернула пара молодого подружжя з дитиною. Вони виходили із приміщення під яскравою вивіскою про ведення святкувань. Кольорова вивіска, над дверима, обіцяла проведення незабутніх свят та урочистих подій, які назавжди залишаться яскравим спогадом. 

Молоді люди сміялись та щось жваво обговорювали. Дитина, яку батько взяв на руки виглядала теж задоволеною. «Свята» подумав Саша. «Вже скоро і день закоханих». А він обіцяв зробити пропозицію Ілоні на це свято. Може так буде краще? І він перестане почуватися винним перед нею. Чоловік вийшов із машини й неспішно пішов до офісу. Самому, ніякі сюрпризи для освідчення Ілоні, придумувати не хотілось. Хай це краще зроблят професіонали.
Усміхнена молода дівчина з каштановим волоссям зав’язаним у тугий хвіст неочікувано вибігла з дверей офісу і побігла доганяти молоду пару, які не дуже далеко встигли відійти.
- Ви забули! – вона розмахувала якимось папірцем в руці наздоганяючи їх.
Передала папір в руки жінці, а дитині подарувала яскраво-червону повітряну кульку.
- Дякую! – радо відреагував хлопчик на руках чоловіка.
Чоловік з жінкою посміхнулись.
- Ми раді, що звернулись до вашої фірми – подякувала ще раз жінка.
- Будь ласка – з лагідною посмішкою сказала дівчина. – Свята треба робити від серця тоді вони приносять щастя.
Сашка зупинили ці слова. Він хотів зробити свято Ілоні через почуття провини, а ніяк не від серця. Він з сумом подививсь на щасливу пару. Дівчина перевела погляд на нього.
- Ви до нас?
ЇЇ дзвінкий голос вивів його із роздумів.
- Ні, – сумно промовив чоловік – на жаль не зараз.
І Саша повернув до машини.