Глава 28

Малий Сашко тихо сопів засипаючи на колінах у Мії, заколисуваний в теплій машині. Мія, відкинув голову на спинку сидіння, мовчки дивилась у вікно. Артем не дивлячись на пасажирів, зосередився на дорозі. Наталя дивилась то на подругу, то на малого, то переводила погляд у вікно.

- Гарно відмітили новий рік – нарешті порушила вона тишу. – Краще б дома лишились.

Мія перевела погляд на неї.

- А в тебе як? Хоч щось хороше вийшло? – запитала вона у подруги.

- А-а-а. – Наталя махнула рукою – Спочатку щось накльовувалось. А потім… - вона помовчала, і понизивши голос щоб її не почув Артем, додала – Одягаючись, після нашого палкого усамітнення, він сказав, що треба сприймати все як чудову новорічну пригоду і для здоров’я корисно. І навіть не затримався поки я одягнусь. – вона ображено надула губи.

Мія дивилась на неї навіть не приховуючи здивування. Це було зовсім не схоже на її подругу. Наташа завжди така правильна та прямолінійна. Вони з дівчатами не одноразово казали їй, щоб була трохи терпиміша до потенційних залицяльників, а не приголомшувала їх прямо в лоб відвертими запитаннями. Щось типу: «Ким ти працюєш? А скільки заробляєш? Ти дійсно думаєш, що можеш розраховувати на відносини зі мною?» А чого тільки варта її коронна фраза «Я медичний робітник, це вам не просто професія!» І все це таким тоном ніби вона вже як мінімум професор. А тут, раптом такий непередбачуваний фінт.

- А що, я гірше тебе?- роздратовано відповіла на її німе питання Наташа.

- Ні, просто я від тебе такого не очікувала.

Хоч тіло Мії ще й зараз відчувало приємне збудження від спогадів сьогоднішньої ночі. Вона і від себе не очікувала, що як у виру, потоне в сірих очах Сашка. Та кинеться, навіть не спробувавши зупинитись, в його обійми. Та це ж, все одно зовсім не схоже на Наташу. Вона навіть не знала, що сказати.

- А ви про що балакали? Чому не розповіла йому про Сашка?

- Не знаю. – Мія зсунула плечима.

Добре що в машині було темно та подруга не могла бачити її почервонілих щік.

- Він сказав, що шукав мене. Потім подзвонила його, я так зрозуміла, дівчина. Кохана. – Мія зробила наголос на цьому слові.-  Потім я розмовляла з його тіткою. Решту ти знаєш. Треба було хоч номер його взяти. Я ж тільки свій написала телефон та адресу. І написала, що якщо я йому потрібна, він знайде мене. Ось тоді й розповім про Сашка. Він хоча б прочитав ту записку?

Вона з надією подивилась на подругу. Та сиділа відвернувшись до вікна та мовчала.

- Наташ! – не втримавшись окликнула її Мія – Він її прочитав?

- Прочитав. – Наташа повернулась до подруги обличчям – Прочитав та в урну кинув. Я бачила коли обернулась.

У Мії защемило в грудях.

- Не переймайся ти так. – поспішила заспокоїти її подруга. – Він в мене ще в залі номер твого телефону запитав. І свій я теж на всяк випадок теж записала. То ж якщо захоче, то подзвонить. А взагалі я тобі чесно скажу. Всі вони козли – підсумувала розмову дівчина.

На душі у Мії трохи стало спокійніше. Вона погладила сина по голові.

Артем за всю дорогу не проронив ні слова. Коли вони під’їхали до будинку дівчат, він допоміг перенести сплячого хлопчика, Мія запропонувала залишитись.

- Вже пізно. Ти, мабуть, заморився? Може залишися в мене? – промовила вона із ввічливості. Та в душі сподівалась, що Артем все ж не погодиться.

- Скоріше вже рано – з сумною посмішкою відповів він. – Я краще поїду додому.

Мія внутрішньо видихнула з полегшенням. Він вже обернувся, щоб піти, та затримався.

- Як би там далі не склалося, - тихо сказав він розвернувшись до неї – Та ти завжди можеш розраховувати на мене.

- Дякую – відповіла Мія йому в спину, бо Артем вже швидко спускався сходами.

Вона зачинила двері та сповзла ними вниз. Всілась прямо на підлогу та обхопила голову руками. Від думок голова йшла обертом. Можливо вона припускається жахливої помилки. Ось рядом людина яка її завжди підтримує. Якій вона не байдужа. А її тягне до якихось нестабільних типів.

- Ти каву будеш?

Питання Наташі перервало потік її думок.

 - Ні. Дякую. Я в душ – відповіла дівчина і не підіймаючись на ноги, як була, навпочіпки, залізла до ванної кімнати.

Зачинивши за собою двері, скинула одяг та стала під струю теплої води.

 -  І все ж я ні про що не жалкую – прошепотіла вона сама до себе і розревілась.