Глава 26

В залі для дорослих, святкування було у самому розпалі. Мія оглянула зал вишукуючи подругу та Сашка. 

-    Так ось через кого мій племінник знов відкладе своє життя на далеку полицю. – роздався жіночий голос позаду неї.

Мія обернулась. Жвава музика та веселий сміх навкруги зовсім не в’язався з серйозним обличчям жіночки, яка прискіпливо розглядала її з ніг до голови. Темне волосся та червона нарядна сукня, чомусь ще більше додавала їй суворості.

-    Не думаю, що він буде так далеко його відкладати – заперечливо захитала головою дівчина. – Тим більш, що його життя лише в його руках.

-    Ці ваші новорічні пригоди сильно вибивають його з колії. Чи вам дівчина, доставляють задоволення такі пригоди? Чи ви таким чином сподіваєтесь знайти собі чоловіка та фінансову незалежність його коштом?

-    Я навіть не знаю про його фінансовий стан. – обурливо заперечила Мія.

Вона раптом зрозуміла, що взагалі нічого не знає про Сашка. Навіть прізвища. Стало нестерпно соромно.

-    В мене і самої розвинута сфера послуг. І я можу почуватись фінансово незалежною.

Жіночка здивовано округлила очі та уставилась на Мію.

-    Ви надаєте послуги? – вона знову здивовано оглянула її з ніг до голови схопившись однією рукою за серце.

-    Ні, ви не зрозуміли – схаменувшись, Мія замахала на неї руками. – Не ті послуги, що ви подумали. В мене своя фірма з організації свят.

Жіночка гучно видихнула та прибрала руку від своєї груди.

- Ну дякувати Богу. А я вже такі послуги собі уявила. – в неї навіть подоба посмішки промайнула по губах.

- Тож я зовсім не потребую фінансової допомоги від вашого племінника.

- Ну хоч з цим розібрались. – полегшено видихнула жінка та її погляд трохи пом’якшав. – Тож ви займаєтесь організацією свят?

Перепитала вона уважно розглядаючи дівчину.

-    Так. – Відрізала Мія. Та не очікуючи сама від себе стала пояснювати. – Коли робиш комусь свято, то почуваєш себе трохи чарівником, який робить маленьке диво, щоб воно залишилось казковою згадкою в серці людини. І ця іскорка завжди зігріває теплим спогадом.

Її очі засяяли коли вона розповідала про улюблену справу.

- Так ти романтик – покачала головою жінка, скептично вигнув брови.

- Так, - погодилась із нею Мія – та без нас романтиків, життя позбулося б яскравості.

- Гаразд, - жінка нахмурилась. – подивимось, що з цього вийде.

- Мія, ось ти де. – почувся роздратований голос Наталії – Я шукала вас з Артемом – Вітаю – вона підійшла до них ближче та ввічливо привіталась з незнайомою їй жінкою. І звернулась вже до подруги – Ходімо, хлопці вже в машині чекають нас.

На цих словах обличчя Сашиної тітки, спохмурніло.

-    Тож ви дівчино ні як не можете визначитись зі своїми вподобаннями. – вона з осудом подивилась на дівчину. – А я вже було подумала…

Вона закусила губу та замовкла, багатозначно поглядаючи на дівчат.

-    Зате ваш племінник вже точно, мабуть, визначився. – огризнулась Мія.

-    А де зараз Саша?- жінка, знов, прискіпливо дивилась на Мію. Наче хотіла залізти своїм поглядом до дівчини в голову, та прочитати там її думки. Це лякала та дратувало водночас.

-    Балакає телефоном зі своєю коханою? – відрізала Мія.

Тітка з подивом подивилась на неї. 

-    Ну, з Ілоною вони вже декілька років разом. – вона багатозначно зробила театральну паузу і продовжила. – Тож нічого дивовижного в цьому дзвінку я не бачу.

Слова цієї жіночки хлистали мов батоги по серцю дівчини. Тепер вона, вже точно не знала, чи зможе зараз розмовляти з Сашком про сина. Мія розуміла, що не може від нього нічого вимагати. Він просто не знав про існування малого. Та чомусь образа пекучим болем горіла в душі. Сказати все одно потрібно було. Для цієї розмови потрібно заспокоїтись й побалакати десь на нейтральній території. Мія хотіла побути з ним вдвох, без зайвих людей, та про все розповісти. Вона роздратовано оглянула залу. Помітила як до них швидко наближається Сашко.

Підійшовши він відкрив було рота, але не встиг нічого сказати.

-    Ти вже наговорився зі своєю коханою?- зло вигукнула Мія як тільки він наблизився. І навіть сама злякалась свого раптового пориву. 

Вона ж зовсім не те хотіла сказати. Просто домовитись з ним про зустріч.

 - Наговорився? – він здивувався її раптовому запитанню.

Та, всупереч сердитому тону дівчини, Сашко посміхнувся. 

- Ти ревнуєш мене?

Мія опішила від його питання.

-    Вибач. – вона зніяковіла. – Я не те мала на увазі

Вона знітилась почервонівши. Хотілось кудись забігти коли вона усвідомила, що зараз сказала.

-    Стій. – Сашко схопив її за руку бачачи як вона позадкувала. – Ти ревнуєш мене. – вже стверджувально сказав він.

В його очах грали бешкетливі вогники. Він задоволено посміхався.

-    Ні – Мія заперечливо захитала головою, ніяковіючи ще більше. – Я просто… Мені треба вже їхати, а ти просив почекати… Мене чекають. Я не мала так казати.

Вона висмикнула свою руку з його долоні. Наталя з тіткою Оленою з цікавістю поглядали на них. Мії стало соромно та ніяково. Вона дійсно приревнувала Сашка до тієї дівчини, що дзвонила. Хоча і не мала на це права. Та ревнощі гострими кігтиками дряпали з середини. Особливо коли він так задоволено посміхається. Вона розвернулась та попрямувала до виходу. Сашко кинувся було за нею.

- Почекай – Наталя схопила його за рукав – Хай спочатку охолоне. Я знаю її набагато краще.

- Та я навіть телефону її знову не записав. – він  хотів наздогнати Мію.

- Я продиктую тобі її номер – зупинила його Наташа. – Завтра подзвониш. Вона як раз охолоне і ви зможете зустрітись і поговорите спокійно.

Він дістав телефон та протягнув його дівчині, щоб та записала номер Мії.

-    Запиши й свій номер на всякий випадок. – попросив Сашко спостерігаючи як його Мія виходить із зали навіть не оглядаючись.