Глава 25

Дитяче свято вже підходило до кінця. Вона провела по залу очима вишукуючи сина. Його біля ялинки фотографував Артем. Побачивши маму, Сашко підбіг до неї. Мія присіла простягнувши руки для обіймів.

- Де ти була? Ми з дядею Артемом шукали тебе. – обійнявши її за шию строго спитав він. – Було весело, та я заморився і хочу спати.

- Вибач – тільки й змогла видавити вона з себе.

Мія підхопила його на руки та ткнулася обличчям в маленьке плече. Сльози мимоволі заслали очі. Так стало себе шкода. До них, не спішно підійшов Артем.

- Ми тут трохи порозважались із малим. – чомусь винуватим голосом проговорив він крутячи в руках телефон. – Пофоткались там …

- Пробач мені – тихо перебила його Мія.

Чоловік знизав плечима та мовчки махнув рукою. 

- Хочу поїхати зараз додому. - тремтячим голосом сказала Мія - Ви з Наталею можете ще розважатись, а в ранці я пришлю за вами машину. – Мія заколисувала на руках малого.

- Я відвезу вас. - спокійним тоном відповів чоловік беручи хлопчика собі на руки.

- А Наташа?- запитала Мія обводячи очима зал.

- А в неї, походу, намічається новий роман. І вона зараз дуже зайнята. – загадково посміхнувся Артем – Я піду до машини, поки розігрію її. Та Сашка на заднє сидіння покладу. Свєта ще залишається. Вони з усією командою приїдуть.

Разом вони піднялись в кімнату в якій залишили свої речи. Вділись та вділи малого. Артем з ним пішов до машини, а Мія спустилась в зал попередити Наташу і домовитись про зустріч з Сашком. Не хотіла його знов загубити та водночас боялась, що він не буде в цьому зацікавлений. Вона не знала, як йому сказати за сина. Чи прямо зараз, чи при наступній зустрічі. Суперечливі почуття розривали її.