Глава 24

У дорослому залі святкування якраз було в самому розпалі. Мія занепокоєно озиралася, вишукуючи поглядом Наталю та Сашка, коли раптово почула за спиною суворий голос:

— То ось через кого мій племінник знову відкладе власне життя на найдальшу полицю...

Мія миттєво обернулася. Жвава новорічна музика та веселий сміх довкола аж ніяк не в’язалися із серйозним виразом обличчя жінки, яка прискіпливо розглядала її з ніг до голови. Темне волосся та розкішна червона сукня, здавалося, лише додавали її образу суворості.

— Не думаю, що йому доведеться хоч щось кудись відкладати, — заперечливо похитала головою дівчина. — Тим паче, що його життя — суто в його власних руках.

— Оці ваші новорічні авантюри надто сильно вибивають його з колії, — невдоволено вела далі жінка. — Скажіть, дівчино, вам приносить задоволення така гра в хованки? Чи ви в такий спосіб просто сподіваєтеся знайти собі чоловіка та влаштувати фінансове благополуччя його коштом?

— Я поняття не маю про його фінансовий стан! — обурено заперечила Мія.

Проте в цю мить вона раптом чітко усвідомила, що й справді взагалі нічого не знає про Сашка. Навіть його прізвища. Від цього усвідомлення стало нестерпно соромно.

— У мене й у самої успішно розвивається сфера послуг, тож я почуваюся абсолютно фінансово незалежною, — твердо додала вона.

Жінка здивовано округлила очі й уп’ялася в Мію приголомшеним поглядом.

— Ви надаєте послуги? — вона знову зміряла дівчину очима, інстинктивно схопившись рукою за серце.

— Ні-ні, ви геть не так мене зрозуміли! — схаменувшись, Мія розпачливо замахала руками. — Не ті послуги, про які ви щойно подумали! У мене власна агенція з організації свят.

Жінка гучно й полегшено видихнула, опускаючи руку.

— Ну, дякувати Богові... А я вже казна-що собі уявила, — на її губах навіть промайнула легка подоба доброзичливої усмішки.

— Тому я зовсім не потребую грошей вашого племінника.

— Ну, хоч із цим розібралися, — остаточно пом’якшала жінка, і її погляд став значно теплішим. — Тобто ви професійно влаштовуєте свята? — перепитала вона, продовжуючи зацікавлено вивчати дівчину.

— Так, — відрізала Мія. Проте, сама від себе такого не очікуючи, раптом почала пояснювати: — Коли даруєш комусь свято, то почуваєшся трохи чарівником, який створює маленьке диво. Диво, що назавжди залишиться казковою згадкою в серці людини й зігріватиме її теплими спогадами.

Її сині очі яскраво засяяли, щойно вона заговорила про улюблену справу.

— То ти у нас романтик, — Олена скептично вигнула брови й похитала головою.

— Так, — гордо погодилася з нею Мія. — Проте без нас, романтиків, життя втратило б усі свої яскраві барви.

— Гаразд, — жінка знову зсунула брови, повертаючи собі суворий вигляд. — Подивимося, що з цього всього вийде.

— Міє, ось ти де! — зненацька почувся роздратований голос Наталі. — Я вже всюди шукаю вас із Артемом. — Потім вона помітила Олену, підійшла ближче й чемно кивнула: — Вітаю. — І знову звернулася до подруги: — Ходімо швидше, хлопці вже в машині на нас чекають!

При цих словах обличчя Сашкової тітки миттєво спохмурніло.

— То ви, дівчино, ніяк не можете визначитися зі своїми вподобаннями? — вона з глибоким осудом подивилася на Мію. — А я вже було грішним ділом подумала…

Вона вчасно закусила губу й замовкла, багатозначно переводячи погляд із Мії на Наталю.

— Зате ваш племінник уже, мабуть, точно з усім визначився, — у тон їй огризнулася Мія.

— А де, до речі, зараз Сашко? — Олена знову прискіпливо вп’ялася в дівчину очима. Здавалося, вона прагнула зазирнути прямо їй у голову й прочитати таємні думки, що водночас і лякало, і неабияк дратувало Мію.

— Розмовляє телефоном зі своєю коханою, — різко відрізала дівчина.

Тітка Олена щиро здивувалася такій реакції.

— Ну, взагалі-то, з Ілоною вони вже кілька років разом, — вона театрально витримала коротку паузу й спокійно вела далі: — Тож нічого дивного чи надзвичайного в цьому новорічному дзвінку я не бачу.

Слова цієї жінки шмагали, наче батоги, по самому серцю. Тепер Мія вже остаточно не знала, чи зможе взагалі сьогодні розмовляти із Сашком про сина. Вона чудово розуміла, що не має права нічого від нього вимагати, адже він банально не здогадувався про існування дитини. Проте образа пекучим болем ятрила душу. Сказати правду все одно було необхідно, але для такої серйозної сповіді спочатку треба було заспокоїтися й зустрітися на нейтральній території. Мії хотілося побути з ним віч-на-віч, без сторонніх очей.

Вона роздратовано обвела поглядом розважальну залу й помітила, як до них стрімким кроком наближається Сашко.

Підійшовши ближче, він уже відкрив був рота, але так і не встиг нічого вимовити.

— Ти вже наговорився зі своєю коханою? — зопалу вигукнула Мія, щойно він порівнявся з ними.

Вона й сама злякалася цього раптового пориву. Дівчина ж планувала сказати зовсім інше — просто спокійно домовитися про зустріч.

— Наговорився? — Сашко щиро здивувався її раптовому емоційному випаду.

Проте, попри її сердитий тон, на його губах з'явилася тепла посмішка.

— Ти що, ревнуєш мене?

Мія аж мову втратила від такого зухвалого запитання.

— Вибач, — спалахнула вона, миттєво зніяковівши. — Я... я не це мала на увазі.

Вона зовсім знітилася й густо почервоніла. Їй хотілося просто крізь землю провалитися, коли до неї дійшов сенс власних слів.

— Стій, — Сашко міцно перехопив її за руку, помітивши, як дівчина почала задкувати. — Ти ревнуєш мене, — уже абсолютно впевнено констатував він.

В його сірих очах запалали бешкетні вогники, і він задоволено всміхнувся.

— Ні! — Мія заперечливо захитала головою, ніяковіючи ще дужче. — Я просто... Мені вже справді час їхати, а ти просив зачекати. Мене вже чекають у машині! Я взагалі не мала права так казати...

Вона рвучко висмикнула руку з його долоні. Наталя з тіткою Оленою з неприхованим інтересом спостерігали за цією сценою. Мії стало нестерпно соромно. Вона дійсно приревнувала Сашка до тієї незнайомки зі слухавки, хоч і вважала, що не має на це жодного права. Проте ревнощі гострими пазурами шкребли зсередини, особливо коли він так переможно посміхався.