Глава 24

Поклавши голову йому на груди та гладячи по живіті, вона дивилась на його спокійне обличчя. Очі чоловіка були заплющені, а на губах грала посмішка.
-    А ми навіть зовсім не знаємо один одного – промовила вона зручніше вмощуючись на його плечі. 

-    В нас ще буде час для цього – не розтуляючи очей відповів Саша. - головне ти більше не зникай.

-    Не зникну. – вона провела пальцями по його груди. 

Тишу розірвав різкий дзвінок мобільного. Сашко не відкриваючи очей вільною рукою намацав телефон на маленькому столику який стояв поруч із диваном, та підніс слухавку до вуха навіть не глянувши хто дзвонить.

-    Так – розслаблено промовив він.

-    З новим роком коханий! – роздався дзвінкий дівочий голос. – Як ти? Я вже скучила за тобою.

При перших звуках цього голосу очі Сашка різко розплющились і він якось весь напружився. 

-    Зараз, – він розгублено подивився на Мію, та сівши на диван погладив її по щоці. – почекай хвилинку.

Потім встав, та не соромлячись свого оголеного тіла відійшов до каміна і щось тихо відповів. 

Мія закрила обличчя руками. Було і смішно і гірко. Дійсно в нього хтось є. Він молодий, сильний чоловік, а вона знов повірила у казку. Та ось новорічні часи пробили північ і казка почала розсипатись кришталевими уламками. Вона тихенько встала, підібрала свій одяг та швидко почала одягатись. Сашко закінчив розмову та обернувся. Мія вже взувала туфлі й була одягнена. 

Коли він, на телефоні, автоматом натиснув кнопку відповісти, то менш за все очікував почути голос Ілони. Він пролунав як гуркіт грому в тиші розслабленої насолоди. Купляючи їй та її подрузі путівку на новорічні свята до теплого моря, обіцяв самому собі, що обманює її останній раз. Посилався на те, що сам не може поїхати, бо зайнятий по роботі. А Ілона ніколи й не дзвонила коли була на відпочинку. Тільки по приїзді. Може щось сталось? Сашко бачив як розширились очі Мії. Звісно вона почула вигуки Ілони. Треба їй все пояснити зараз. Не відпускаючи. Бо не відомо що може собі нафантазувати дівчина. 

Він відійшов, щоб спитати в Ілони чи все гаразд? Все було нормально. Ілона з подругою гарно відпочивали, та вона раптово вирішила привітати його. Відчула чи що? Сказавши, що передзвонить їй вдень, Сашко обернувся. Мія стояла вже одягнена, та склала його одяг на диван, зібравши його з полу. Не звертаючи уваги на те, що досі оголений, Сашко підійшов до неї.

-    Я все тобі поясню. – він взяв її за плечі та хотів пригорнути до себе, але Мія уперлась руками в його груди.

-    Я все розумію. Ми потім поговоримо. Мені теж треба йти.

-    Тебе хтось чекає?

-    Так – вона опустила очі.

Так хотілось вимовити «Твій син», та гірка грудка в горлі не давала сказати правду.

-    Я потім вас познайомлю. В залі. – нарешті промовила вона намагаючись приховати тремтіння голосу. – Одягнись. – вона кивнула на диван. – Сюди може хтось зайти. 

-    Зараз, ти тільки не йди.

Сашко став одягатись.

-    Я нікуди не дінусь. Буду в залі. Мені треба подивитись як там.

Мія скориставшись, що Сашко зайнятий одягом, вислизнула із кімнати та направилась в зал де святкували діти.