Глава 22

Сашко з тіткою Оленою приїхали в санаторій не задовго до початку святкової програми. На душі у чоловіка було якось порожньо, але спокійно. Він прийняв для себе рішення. І сьогодні навіть не сподівався на якесь диво. Просто приїхав сюди, скоріше попрощатися зі своїм гарним спогадом. Неспішно пройшлись по морозному повітрі та помилувавшись прикрашеними, новорічними красунями - ялинками, вони пішли в зал. Більшість людей сиділа за своїми столиками та почали вже налаштовувати свій святковий настрій дегустуючи міцні напої. Вони з тіткою, також сіли за свій столик. Сашко спеціально забронював дальній столик. За ним чудово було видно увесь зал і ялинку. А також вхідні двері.
Лунала весела мелодія. Вони вже встигли познайомитись зі чотирма своїми сусідами по столу. Всі столики в залі були зайняті. Ведучі, в образах казкових героїв, вже почали свою новорічну програму. Сашко обвів очима зал. Одні незнайомі обличчя. Тієї, задля кого він приїхав сюди в останній раз, в залі не було. Він сумно посміхнувся сам до себе і почав розливати шампанське по бокалах своїм сусідам по столику. Тітка підставляючи свій бокал підбадьорливо підморгнула та змовницькі показала очима в бік їхніх сусідок по столу. Дві дівчини сидячи навпроти нього дзвінко сміялись та кокетували очима то на нього, то на молодого чоловіка, який сидів праворуч від тітки Олени. Вадим, як представився молодик, взяв ініціативу, говорити тости, на себе. І цьому, Сашко був тільки радий. Вадим, усміхаючись на всі свої тридцять два, симпатичним дівчатам, сипав красномовством. Саша сів, та теж підняв наповнений келих і зосередився на довжезній промові хлопця. Вже почали часи відлічувати останні секунди старого року і роздався дзвін келихів сповіщаючи світ про настання нового року, коли, краєм зору, Сашко помітив блакитний силует, який пробіг від вхідних дверей до найближчого столику. Яка знайома дівоча фігура та світле волосся. За столом, зустріли гостю гучними вигуками та передзвоном бокалів. Вона підхопила келих, який їй хтось подав і залишившись стояти, сміючись, цокалась і пила шампанське.
Це була його снігуронька! Сашко застиг з бокалом в руці не вірячи своїм очам. Він так сподівався на цю зустріч, що нарешті побачивши її, просто розгубився. Може це йому примарилось? Ні. Це була саме вона. Випивши шампанське дівчина сіла за стіл. Він не зводив з неї погляду. Скільки він так просидів спостерігаючи за нею? Кожен жест дівчини не залишився непоміченим. Сашко сидів не відводячи від неї очей. Спостерігав за своєю Мією.
- Саня, – тітка торкнулася його руки – з тобою все гаразд? Ти мов під гіпнозом.
- Вона тут тітка Олена – відповів Сашко. Він боявся відвести від дівчини очі, щоб вона не пропала,– Вона приїхала.
Тітка спробувала прослідкувати його погляд, та все одно не зрозуміла на кого він дивиться. Багато людей. Деякі вже веселились на танцювальному майданчику, пустували в конкурсах.
- То чому ти досі сидиш? – так і не зрозумівши на кого дивиться племінник, спитала вона – Чекаєш поки вона знов зникне?
Це питання придало рішучості чоловіку. Він встав та бистрим кроком направився до столика за яким сиділа дівчина. Подолавши вже більшу частину зали Сашко став уповільнюватись. З кожним кроком все більше питань він задавав собі й не знаходив на них відповіді. А чи впізнає вона його? Що їй сказати? Як себе вести? Можливо вона вже не одна? Він роздивився всіх хто сидів за її столом. Поряд із нею сидить її подруга, з якою вона була того разу. Як він одразу її не впізнав? Якийсь високий, худорлявий молодий чоловік. Ще жіночка і чоловік трохи старший. Саша бачив як молодик, поклавши свою руку на спинку стільця на якому сиділа Мія, щось говорив їй. Вона посміхнулась та кивнула. Встала, а парубок, обіймаючи її за талію показав жестом напрямок до ялинки. Побачивши це, Сашко у два кроки опинився біля них. Навіть сам не зрозумівши як.
-З новим роком снігуронька – промовив він зупинившись прямо перед ними.
Мія підняла усміхнене обличчя на нього.
-І вас так…
Посмішка повільно змінилась здивуванням в широко розкритих синіх очах.