Глава 21

Сашко вже дописував останній лист по роботі на ноуті, коли до кабінету зайшла тітка Олена. Темноволоса, моложава жінка була вбрана в червону, святкову сукню.
-Ти досі працюєш? – похитала вона головою.    

 Вона з докором дивилась на племінника.

-    Угу – гмикнув Сашко у відповідь, дописуючи щось на ноуті.

- Сьогодні ж новий рік – продовжувала вона докоряти - Можна хоча б у свято не працювати? Тобі ще одягатись, а нам вже їхати пора.

- Та, так люба тітонько. – потягуючи затеклі плечі відповів чоловік – Одягнусь я швидко. Зараз бистренько в душ, а одежу ти мені ще з ранку приготувала.

Він встав із-за столу та підійшов ближче, розглядаючи її.

-    Яка ти сьогодні гарна. – посміхаючись полестив їй.

-    Так. – вона покрутилась даючи змогу оглянути її нове вбрання. – Ти ж звик бачити мене на роботі лише в строгих костюмах, а дома в домашньому. Ну а зараз же ми в люди йдемо. Не хочу, щоб тобі за мене було соромно.

-    Та ти в мене просто красуня тітка Олена – захопливо продовжував нахвалювати її Сашко – Навіть помолодшала.

-    Ти вмієш робити компліменти – скептично промовила вона закотивши очі й похитавши головою.

-    Не ображайся – постарався загладити свій недоречний жарт Сашко – Я дійсно починаю переживати. А як прийдеться відганяти від тебе кавалерів.

-    Іди вже одягайся - вона жартома махнула на нього рукою. - Ти ж сам тяг мене в цей санаторій зустрічати новий рік. А тепер час тягнеш. Я вже налаштувалась їхати розважатись.

Саша пішов до своєї кімнати залишивши двері в кабінет відчиненими, щоб чути, що до нього балакає тітка Олена. Вона, людина яка не звикла сидіти без діла, подивилась на безлад у нього на столі.

- Вже скільки років поспіль їздиш туди зустрічати новий рік. Ніяк снігурку свою забути не можеш. Задурила вона тобі голову. – продовжувала балакати до нього тітка, складаючи на столі папери. – я сподівалась, що ти цей новий рік зі своєю Ілоною зустрічати залишишся.

Вона прислухалась, сподіваючись на відповідь. Та з чоловічої кімнати не пролунало ні звука.

- Ви досить довго зустрічаєтесь, а ти все не наважуєшся на серйозні стосунки з нею. – продовжувала говорити.

Вона поклала папери та сіла в крісло біля столу. Задоволено оглядаючи, наведений порядок на робочій поверхні.

Сашко чув її розмову та відповідати не хотів. Хоча вони з тіткою і були близькими людьми. Він багато їй розповідав, радився. Вона завжди підтримувала, давала поради. Своїх дітей у неї не було. А свого єдиного племінника вона любила як рідного. Мати померла в нього давно. Ось вона с бабусею і займалась його вихованням. Згодом і бабуся залишила їх. То ж рідніше тітки в нього нікого не залишилось. Саме вона підтримувала його тоді коли його снігуронька, так не очікувано пропала. Він не находив собі місця. Тітка Олена, умовляла не робити дурниць, коли він хотів перевестись в місто де жила Мія, в надії зустріти її врешті. Умовила залишитись та захистити диплом. А потім допомагала коли він почав займатись ремонтом медичного обладнання. Благо електронщік він був грамотний. Потім сколотив свою команду з декількома одногрупниками. Тепер має кільки філіалів по ремонту та комплектації медичного обладнання в різних містах. Тітка навіть з роботи звільнилась, щоб йому допомагати, фінансову сторону вести. Досвідчений бухгалтер їхній фірмі дуже був потрібен. Вона і взяла на себе паперову роботу. Тож можна сказати вони обидва і є засновниками фірми яка приносить гарний дохід. Їх послугами користуються багато медичних закладів. Тільки їздити багато приходилось. Хоча будинок він збудувати собі вже встиг. В надії що колись в нього буде велика родина. Ну і звісно тітка Олена з ними. А поки цей будинок завеликий для них двох. Ілону він чомусь досі в ньому бачив тільки як гостю. Вони досить довго зустрічаються. Та кожен ранок коли Сашко прокидається, він бачить не те обличчя яке снилося йому у сні. Те, з синіми, глибокими очима. Ці очі не давали йому спокою дуже довго. Після тієї ночі він як шалений вчився та працював. Аби менше залишалося часу на нав’язливі думки. І кожен новий рік їздив зустрічати в той санаторій. З надією, що Мія теж приїде туди. Спочатку, вмовляв друзів з ним їхати. Але з кожним роком це ставало трудніше. Один за одним вони познаходили свої пари. Оженились. В когось навіть вже діти є. І ось цей новий рік ніхто з друзів поїхати з ним не міг. Тоді він й умовив тітку Олену поїхати разом. Пообіцявши, що це останній раз. Чому він не міг поїхати сам? Сашко і сам не розумів. Можливо після кожного розчарування, що її так і було, хотів відчути чиюсь підтримку.

-Ти довго збираєшся – почувся знову голос тітки – як красна дівиця.

-Я готовий.

Сашко стояв у дверях. Біла сорочка відтіняла його засмагле, треноване тіло. Дорогий костюм та гарний парфум додавали елегантності.

-Красень – констатувала тітонька.

-Красно дякую – він жартівливо вклонився.

-І все ж мені шкода, що ви з Ілоною не будете зустрічати цей новий рік разом. – засмучено сказала вона – Міг би все ж запросити її, а я залишилась би дома?

Сашко посерйознішав та підійшов ближче.

-Це останній раз – тихо сказав він – Просто я так хочу. А на день закоханих я зроблю їй пропозицію.

Тітчині очі заблищали від сліз, що навернулися після цих слів племінника. Вона дійсно бажала йому лише щастя. Їй не подобалось дивитись кожен новий рік як, після новорічного свята дорогий для неї чоловік, декілька днів не хоче спілкуватись ні з ким, та ходить похмурим.

- Ось побачиш все у вас буде добре. – при обняла його тітка Олена, піднявшись навшпиньки – У всіх було незабутнє, перше кохання. І у твоїй пам’яті ця снігуронька залишиться казковим спогадом. Та треба жити й любити далі.

Сашко махнув головою погоджуючись із нею.

-    І я буду спокійна та щаслива за вас.

-    Згоден. – він поцілував її в лоб – Треба жити далі. В нас із тобою ще багато всього цікавого по переду. А сьогодні просто розважимось разом.