Глава 15

Навантаження на дівчат було великим. І навчання й організація свят, пошук клієнтів. Часу катастрофічно не хватало. Мії все ж прийшлося побалакати з батьками. З підтримкою сестри це все ж було легше зробити. На сімейному зібрані вирішили допомагати недбалій дитині. Освіта лишньою не буде. Ну а бізнес? Куди ж діватись? Допомогли й тут. Подруги спочатку вели клієнтів через інтернет. Згодом, за допомогою батьків Мії, змогли взяти в оренду невеличке приміщення. Правда прибирати та приводити до ладу це приміщення, мусили теж своїми силами. Сумісними силами подолали й це. По стінах розвісили свої фото із самих вдалих заходів. Вони й прикрашали інтер’єр, і слугували в якості реклами. Потім завели цілий альбом з такими фото. Потихеньку їх бізнес почав мати попит. Задоволені клієнти рекомендували їх своїм друзям та знайомим. Сарафанне радіо інколи працювала краще реклами. Потроху асортимент послуг розширявся. Дні народження, весілля, ювілеї, забрати молоду маму з немовлям із пологового будинку, зробити сюрприз колегам по роботі. Дівчата сиділи цілодобово у своєму офісі. Придумували, замовляли мішуру, проводили свята, вели клієнтів, прикрашали зали. Трохи згодом взяли до себе ще двох студенток. Особливо задоволені були коли до їх непосидючого колективу приєднався хлопець. Високий, худорлявий, трохи мовчазний з виразними карими очима та густим каштановим волоссям. Він був справжньою знахідкою. Все ж тягати різну атрибутику доводилось доволі часто. А коли Артем, так звали їхнього нового колегу, притяг до офісу старенький, але міцний диванчик. Мія трохи не стрибала від радості. Тепер вона могла інколи полежати та дати собі відпочити. Все ж живіт потроху ріс. То тепер вона більше була на паперовій роботі. Ось нарешті вона могла втілити в життя свої мрії по організації освідчень в коханні. Ідеї сипались з неї як з рогу достатку. Кожний нюанс вона обдумувала. Програвала всі деталі. Старалась пропустити скрізь себе всі почуття які можуть відчути люди, в такий відповідальний момент. Бізнес дівчат потихеньку почав ставати на ноги. Ще було багато проєктів, роботи. Наталя все так же скептично ставилась до їх ідей. А коли вони ділились з нею своїми досягненнями, все ж Мія продовжувала знімати з нею квартиру, відмахувалась і казала, що це все не надійно. Та коли дівчата засиджувались на роботі до пізньої години, дзвонила з доганою, що вони зовсім не думають про майбутню дитину.
Коли прийшов час з’явитись на світ маленькому Сашкові, Мія одразу вирішила як буде звати свого синочка, був теплий жовтневий день. Бабине літо ще бавило гарною погодою. Маленький народився точно в установлений природою термін. Він сповістив про свою появу, як завжди це роблять новонароджені, гучним, невдоволеним криком. Перші тижні після виписки, Мія з маленьким ще побули дома. Під неусипним наглядом батьків що приїхали допомагати, та відповідальної подруги. Екзамени, заліки, улюблена робота поглинули дівчину з головою. Вона була всім дуже вдячна за допомогу в цей непростий для неї, з маленьким Сашком, період. У квартирі, як в рукавичці, не було де побути з собою на одинці. Інколи, закрившись в ванній тихо плакала, згадуючи винуватця цих неспокійних подій, інколи була йому лише вдячна.