Глава 14

Роботи перед новорічними святами завжди чимало, тож Мія частенько затримувалася в офісі допізна. Не став винятком і цей вечір. Раптовий дзвінок мобільного змусив її нарешті відірватися від екрана комп’ютера.

— Так, Наталю, — Мія втомлено потерла рукою очі.

— Ви з малим ще довго на своїй роботі сидітимете? — пролунав у слухавці суворий голос подруги. — Я вже у твоїй квартирі господарюю, вечерю готую.

— Та ні, ми вже скоро теж приїдемо.

Мія з ніжною усмішкою спостерігала, як її трирічний син завзято допомагає складати надувні кульки Світлані. Дівчина навчалася на першому курсі педагогічного університету й підробляла в їхній команді. Вони напрочуд легко знайшли спільну мову з маленьким Сашком і чудово ладнали.

— Свєто, уже час збиратися додому, — гукнула її Мія. — А то я сама тут засиджуюся до ночі й тебе тримаю.

Світлана — невеличка, струнка першокурсниця з густим каштановим волоссям, зав’язаним у високий хвіст, та глибокими шоколадними очима — відволіклася від гри з малюком.

— Та мені тут дуже подобається, — щиро відповіла вона. — Якби ще гуртожиток так рано не зачинявся, я б залюбки побула довше.

— А поїхали з нами! — запропонувала Мія, вимикаючи комп’ютер. — Наталя якраз вечерю готує. Місця в оселі на всіх вистачить.

— Якщо можна, я з радістю! Мені так подобається у вас залишатися, це набагато краще, ніж тулитися чотирьом в одній кімнаті, — охоче погодилася дівчина, допомагаючи Сашкові взуватися.

— Та в мене теж майже гуртожиток, — розсміялася Мія, натягуючи теплу куртку. — Наталя в мене практично живе, бо їй звідси до лікарні значно ближче. Ми з Сашком, ти...

— Зате у кожного свій власний куточок! — засміялася у відповідь Свєта. — Усе одно це небо і земля порівняно з гуртожитком.

— Твоя правда, місця вистачає. От тільки собаку ніяк завести не можу, бо ми постійно на роботі, — підсумувала Мія, беручи сина за руку.

Вони вже були повністю вдягнені, коли до офісу зайшов Артем.

— Привіт, дівчата! — весело привітався він.

— І хлопці! — дзвінко вигукнув малий Сашко.

— Ну звісно, і хлопці, — розсміявся Артем і простягнув малюкові руку.

Той із гордістю потис її у відповідь.

— Ви вже додому? — Артем перевів зацікавлений погляд на Мію.

— Так, Артеме. Наталя вже телефонувала, чекає на нас із вечерею, — відповіла дівчина.

Світлана, помітивши, що колега хоче поговорити з Мією наодинці, швиденько взяла Сашка за руку.

— Ми підемо поки таксі знайдемо, — промовила вона, квапливо виходячи на вулицю разом із хлопчиком.

Мія з Артемом залишилися удвох.

— Уже за кілька тижнів Новий рік, — почав чоловік, переминаючись із ноги на ногу. — Ти вже вирішила, де будете святкувати?

Мія опустила очі, замислено перебираючи зв’язку ключів у пальцях.

— Напевно, із сином до батьків поїду, — тихо відповіла вона. — Там зараз сестра з чоловіком та дітьми гостює. От усією родиною і зустрінемо.

— А я хотів запропонувати зустріти Новий рік разом, — він підійшов ближче, обережно забрав із її рук ключі й затримав її долоню у своїй.

— Вибач, Артеме. Я поки що…

— Не відповідай одразу, — м'яко перебив він її, заглядаючи в очі. — Подумай. Час іще є.

— Гаразд, — погодилася Мія. — Я подумаю.

Вона делікатно, але впевнено вивільнила руку з його теплих долонь.

— Мені час бігти. Свєта з Сашком, мабуть, уже в машині чекають. Зачиниш офіс?

— Так, звісно, усе зачиню, — кивнув Артем, неохоче відпускаючи її.

Розвернувшись, він крізь прозоре скло спостерігав, як Мія сіла в таксі до Світлани й сина, і машина рушила з місця. Артем неспішно обійшов офіс і затримався біля стіни зі світлинами. Він розглядав фотографії, згадуючи, як кілька років тому вони починали цю справу зовсім крихітною компанією. Його сюди запросив колишній Олин бойфренд — дівчатам тоді катастрофічно потрібна була чоловіча сила, а йому самому гроші ніколи не були зайвими.

Артем добре пам'ятав, як уперше зустрівся поглядом із цією блакитноокою красунею. Тоді в Мії вже помітно округлився невеликий животик, і він щиро вважав, що в її особистому житті все чудово. Згодом вони міцно потоваришували, і спільна справа перетворилася на другу родину. Разом святкували перемоги, сперечалися до хрипоти, щиро раділи успіхам одне одного й підтримували у скрутну хвилину. Оля невдовзі розірвала стосунки з його другом, а Мія народила Сашка. Коли вони всією компанією забирали молоду маму з пологового будинку, Артем і дізнався, що в житті цієї дівчини немає чоловіка. Наталя, коли розповідала про це, імені батька так і не назвала. Саме тоді Артем уперше пошкодував, що весь цей час тримався відсторонено, боячись порушити чужі кордони.

Потім пішли нові проєкти й масштабні замовлення. Він дедалі дужче прикипав серцем до своїх колег. Тепер з усмішкою згадувалося, як дівчата, розкладаючи по кімнаті аркуші зі сценаріями та планами — столу їм завжди бракувало, — кумедно повзали й сперечалися просто на підлозі. Гарячкували, вигадували щось неймовірне. Були й сльози Олі через розбите серце після розриву з черговим залицяльником, і їхні гучні жіночі посиденьки в нічному клубі, після яких він особисто розвозив подруг по домівках. А згодом — новий, бурхливий роман Олі з Єгором та їхнє розкішне весілля. Усі ці події назавжди застигли на знімках, нагадуючи про те, як тісно переплелися їхні долі.

Артем затримав погляд на одній з останніх фотографій. Вони всією командою проводжали Олю з чоловіком у весільну подорож. Мія тоді забарилася, довго розмовляючи з клієнтом телефоном, тому на вулицю, де всі фотографувалися, вискочила в одній легкій сукні. На тлі інших співробітників, тепло вдягнених у зимові куртки, вона виділялася як ніжна рожева квітка серед засніженого поля. Саме тоді він накинув їй на плечі своє пальто, а вона, вдячно всміхаючись, затишно закуталася в нього. В ту саму мить він до нестями захотів обійняти її й зігріти у своїх обіймах. Проте так і не наважився. Натомість просто заварив їй гарячого чаю й не відходив ні на крок, поки вона не випила все до останньої краплі. А вона лише дзвінко сміялася й повторювала, що він — її справжній і найнадійніший друг.