Глава 12

Мія, після того нового року, перший час ходила як у воду опущена. Вона старалась заповнити весь свій вільний час. Дівчина до нового року підробляла аніматором на дитячих святах у вихідні дні. Студентам гроші лишніми не бувають. І тепер погоджувалась проводити дитячі та дорослі свята. Тільки б голова була чимось зайнята. Навчання, підробітки вже третій місяць поспіль змінюють один одного як ніч та день. Подруги навіть ображатись почали, що вона вічно відмовляється від різних їх пропозицій відпочити разом.

- Ти розумієш, що мені потрібен повноцінній відпочинок. – вичитувала її Наталя сидячи за філіжанкою кави, та спостерігаючи як Мія повзає по підлозі розкладаючи якісь папірці з нотатками, на кухні. Вони так і винаймали квартиру разом. Так веселіше і дешевше. Оля ще місяць назад переїхала від них до свого коханого. Тож тепер двокімнатна квартира була тільки їх.

- Ти ж знаєш, в мене відповідальна робота – продовжувала Наташа. -  Медик це тобі не твої стрибалки з дітворою на їхньому дні народженні. Я за здоров’я людей відповідаю.

- Ти ще тільки вчишся – відрізала Мія.

- То й що? Я беру багато практики.

- З дітьми теж не просто стрибати – відповіла на її зауваження Мія, продовжуючи розкладати план заходів на наступні вихідні. – Якщо їм щось не сподобається, або скучно буде, то в мене не буде замовлень.

- Все одно це не серйозно. Так забавки. – махнула рукою Наталя – Треба щось серйозне шукати. А для різноманітності могла б і мені якісь вихідні зробити як свято.

Мія підняла голову та уважно подивилась на подругу.

- А що? Це ідея. – с запалом сказала вона. - Свята люблять не тільки діти, а й дорослі.

- Так ти ж і так корпоративи ведеш.

- Ні, це зовсім інше – відмахнулась Мія. – Корпоративи що? Погуляли. Побешкетували. А потім фотки один одному соромляться показувати. Треба…- вона мрійливо закотила очі – Треба, щоб свято в серці залишалось. І коли згадуєш про нього – усмішка на губах грала.

- Ти мрійник – захитала головою подруга.

- То й що? – весело засміялась дівчина – Будемо мрії втілювати в життя.

Наталя допила каву та зателефонувавши комусь пішла на чергування в лікарню. Вона там підробляла в терапії. Мія залишилась сидіти на підлозі та розкладати свої нотатки. Перекладала їх з міста на місце, міркуючи в якій послідовності проводити конкурси на наступному святі. Думка про те, що можна влаштовувати свята по різному поводу і для дорослих не покидала її. Треба лише правильно розрекламувати такі заходи. Як гарно можна було б організувати, наприклад, освідчення. Як романтично його можна було б підготувати. І які б теплі спогади залишились у молодих людей, після такого вирішального кроку в їх житті. І як вони були б потім щасливі…

Мія і не збагнула як стала прикидати на ці солодкі мрії себе та Сашка. Свою новорічну пригоду. Як би вона хотіла, щоб він їй освідчився в коханні. Вона б тонула в його сталевих очах і танула в теплих обіймах відповідаючи на його питання «Так». А дерева спалахували яскравими вогниками розганяючи темряву літнього вечора. Все більше і більше вогників. Під синхронний стукіт їхніх сердець. З кожним ударом серця спалахував новий вогник. І звучала ніжна приємна мелодія, під яку, вони почали б танцювати. А доріжка усіяна яскравими світлячками вела б їх звивистою доріжкою до накритого білою скатертиною столу, з фруктами та шампанським. Під білим повітряним балдахіном. А може під цим балдахіном була б гойдалка для них двох? А може краще човен?

Мія схлипнула. Вона весь цей час гнала спогади про Сашка зі своєї голови. Старалась про нього не думати взагалі. А тепер… Згадавши про його палкі поцілунки та ніжні обійми - розревілась уголос. Все, що накопичилось в неї за ці місяці очікування, невідомості, раптом вилилося в нестримному потоку сліз. Дуже захотілось себе пожаліти. А ще...  бутерброд з оселедцем. Мія витерла сльози та покрокувала в ванну вмитися. Стало трохи легше. Та бутерброд з оселедцем все одно хотілось. Вона відкрила воду. Її погляд ковзнув на гігієнічні прокладки які лежали на полиці. Вона подивилась в дзеркало все ще з надутими губами та жаліючи свою незавидну долю. І тут одна думка прошила її як блискавка. Сині очі, у відображенні, округлились та стали схожі на блюдця. А коли в неї останній раз були місячні? Вона почала гарячково шукати особистий календарик. Порахував коли вона в останній раз користувалась гігієнічними прокладками. Виходило третій місяць вже пішов. Хоча ще була надія, що затримка могла бути й на нервовому ґрунті. Дівчина швидко зібравшись вибігла на вулицю. Куди бігти? Вона не знала. Чи на сам перед в аптеку за тестами? Чи одразу в лікарню? Вирішила бігти до Наталі в лікарню. Можливо подруга заспокоїть та щось порадить? Влетівши до Наташі у відділення, вона позвала дівчину в коридор. Щоб їх менше хто чув. За той час, що вона бігла вже встигла прокрутити в голові різні варіанти розвитку подальших подій. І тепер стояла чекаючи її, переминаючись з ноги на ногу. Наталя, завершивши свої невідкладні справи вийшла до неї. Прикрила за собою двері.

- Що сталося? – стурбовано спитала вона. Дивлячись на покусані губи подруги та тремтячі руки й розгублений вираз обличчя.

- Мені треба… Я маю перевірити…- плутано почала Мія – Я не знаю що робити.

- Ти не знаєш як організувати мені наступні вихідні? – посміхнулась до неї Наталя.

- Ні.- Мія захитала головою – Я, мабуть…

- Та кажи вже! – прикрикнула на її буркотіння Наталя.

- Мені здається я вагітна – нарешті видавила з себе Мія.