Саша ще декілька раз їздив з друзями в те містечко де мешкала Мія. Він мав сподівання все ж зустріти дівчину. Та всі поїздки завершувались нічим. Тим часом новорічні свята завершились. А через навчання та роботу не кожен раз удавалось вибратися. Сашко з головою поринув у свій насичений графік життя. Це давало змогу не думати що хвилини про дівчину. Та в нічних снах він часто бачив образ своєї снігуроньки, який вислизав, як тільки він хотів до нього наблизитись. Друзі знайомили його з іншими дівчатами. Та просипаючись вранці в одному ліжку з різними красунями, він намагався найти риси обличчя, які за одну тільки ніч стали такими рідними. Ті сині очі та лагідну посмішку які його причарували. І не находячи їх у черговій пасії, спішив розірвати відносини. Так не з ким і не завівши серйозних стосунків він чекав на наступний новий рік. Чомусь йому вірилось, що вона обов’язково з’явиться в новорічному залі лісного санаторію. І тоді вони нарешті зустрінуться.