Сашко тим часом приїхав в містечко де мешкала Мія. Він кружляв по всім вуличкам де тільки міг. Його друзі вже й протверезіти встигли та виспатися за цей час.
-Що ти про неї знаєш? – допитувався Валера сидячи біля Сашка, який продовжував кружляти по вуличках міста. - Може якісь подробиці?
-Знаю те що вона мешкає і навчається в цьому містечку. – прогарчав у відповідь Сашко вдивляючись у рідкісних перехожих.
-А прізвище? – подав голос Сергій сидячи на задньому сидінні та позіхаючи у весь рот.
-Не знаю.
-Де навчається?
-Не знаю.
Сергій з Валерою переглянулись.
-Де живе?- сонно запитав Пончик, зручніше вмощуючись на плечі Сергія з яким сидів на задньому сидінні.
- Якби я знав, я б не кружляв по місту – огризнувся Сашко.
Він лаяв себе за те, що нічого не випитав у дівчини, що допомогло б в її пошуках. Був упевнений, що вона нікуди не дінеться та він усе ще встигне. І номер телефону записати й адресу де мешкає взнає. А не вийшло. Розтанула його снігуронька і записки не лишила.
Скільки не їздили по місту, нікого не знайшли. І додому повертатися час. Але Сашко точно знав, що ще вернеться в це місто.