Глава 8

Саша прокинувся. Розплющив очі, але Мії рядом не було. Він, з надією, що вона в душі, заглянув туди. Дівчини не було і там. Мрійлива посмішка зійшла з його губ. Він швидко одягнувся та поспішив до залу в якому вони святкували. Персонал потихеньку займався прибиранням. За окремим столом ще сиділи самі стійкі гуляки. Серед них він побачив своїх друзів. Саша бистрим кроком підійшов до них.

- Ви не бачили Мії? Світловолоса дівчина з якою ми вчора познайомились. – стурбовано спитав він у Валери, який, здавалось, був тверезіше за інших.

- Ми багато з ким учора знайомились – зауважив той у відповідь.                     

- З тією, що з’явилась з подругами на вечері останніми. Як снігуронька в джинсах і білому светрі зі сніговиками. Світленька Мія.

- Та від якої ти не відлипав цілий вечір?

- Так!

- Вони вже поїхали. – Валера безтурботно махнув рукою в сторону дверей та знов підняв налитий бокал.

- Як поїхали?! – аж змінився в обличчі Саша.

Валера поставив свій бокал знову на стіл.

- Ось так – розвів руками товариш – З подругами зібрались та й поїхали.

-А ти, чи може хто із хлопців, випадково не брав хоча б у когось із них номер телефону? – з надією в голосі спитав Сашко.

- Та ні - пожав плечима Валера. – Та що висока – дуже зарозуміла, Наташа. А в Олі є хлопець. Ну а від тієї Мії ти сам весь час не відходив. Тож…

- Зрозуміло. – похмуро мовив Саша. - Я зараз.

Він вибіг з зали та побіг на вулицю в надії, що дівчата якимось чудом затримались. Чуда не сталося. Оббігавши всю стоянку він так і не знайшов їх. Сашко стояв та дививсь з розпачем на дорогу. Його диво-снігуронька зникла. Навіть не попрощавшись. Розтанула як і не було. Може це був сон? Але руки пам’ятають тепло та шовковистість її шкіри. А губи п’янкий присмак її губ. Він повернувся в будинок та знайшов адміністратора. Вони ж мають реєструвати всіх відвідувачів. Але тут також чекало гірке розчарування. Дівчата не купували запрошення на святкування. Вони заблукали, та приїхали не очікувано. Тому в записах не було ні їх імен, ні телефонів. І через те, що вони приїхали перед самим новим роком їх ніде не записали. Не хотіли втрачати час.

Сашко був злий та засмучений. Він не міг знайти дівчину, яка так раптово, увірвалася в його життя та посилилася в серці.

Валера зустрів друга в коридорі.

-Ну що? Знайшов? – спитав він.

Та бачачи кислий вираз обличчя товариша, зрозумів і без відповіді.

- Ні – буркнув Саша.

- То може вона тобі записку в кімнаті залишила?

У Саші зажевріла надія.

-Я зараз збігаю подивлюся. А ви збирайтесь. Може я її на трасі наздожену?

Він стрімголов помчав назад у кімнату. Вона так і залишалась порожньою. Передивився всюди. Але так нічого і не знайшов. Сашко стояв розгублено оглядаючи кімнату. Невже вона йому примарилась? Він підійшов до ліжка яке зберігало сліди їх шаленої ночі. Погладив подушку яка ще пахла дівчиною. Ні. Вона точно йому не примарилась. Хлопець кинув подушку назад на ліжко та смачно вилаявся. Потім похапцем зібрав свої речі та поспішив до друзів. Він хотів скоріше їх забрати та спробувати наздогнати дівчат на трасі. Треба було скоріше вирушити до міста в якому мешкала Мія.