Глава 6

Наталя відізвала Олю і Мію від компанії.

  - Нам же ще треба їхати до Ріти – нагадала вона дівчатам. – Ми ж обіцяли приїхати як мога раніше.

Оля і Мія перезирнулись. Було весело і їхати зовсім не хотілось.

  - І не грайте в диво-глядки – побачивши це, зауважила Наташа. – Якщо ви забули, я нагадаю. Нас там теж, дехто чекає.

Вона багатозначно повела очима, натякаючи дівчатам, що вони вже дуже захопились новими знайомими, які не хотіли їх відпускати. А на дачі у Ріти, теж були хлопці які чекали на них.

  - Так ми ж їх зовсім не знаємо – спробувала заперечити Мія – Це знайомі Ріти. Ми їх навіть ніколи не бачили.

  - Вірніше це друзі хлопця, з яким зустрічається Ріта. І ми дійсно їх зовсім не знаємо. А з цими цікаво. – підтримала її Оля.

Наташа нахмурилась.

  - Ми обіцяли приїхати. - вже більш сердито сказала вона.

Оля скривилась. І тут же придумала виправдовування.

   -Так я шампанське вже пила. Треба, щоб вивітрилось трохи.

  - То тобі треба поспати. – Наташа хитренько посміхнулась подрузі. – Я вже і за кімнату встигла домовитись. Не те що ви, тільки розважаєтесь. Пішли відпочинемо і поїдемо.

Вона, не терплячі заперечення, попрямувала показуючи дорогу до кімнати.

Саша, який спостерігав за розмовою дівчат, побачив, що подруги кудись попрямували. Він підійшов до Мії та відвів її за руку в сторону.

  - Ви кудись збираєтесь? – запитав він.

  - Так. Нам треба рано виїжджати, то ми хотіли відпочити. Бо Оля за кермом. А це все ж таки дорога.

  - Не хочу тебе відпускати – сказав він ніжно стискаючи її руку. – Мені треба записати твій номер телефону. Ходімо.

Він повів її до сходів.

  - Куди ми? – Мія йшла за ним навіть не пробуючи забрати свою руку. В теплій долоні хлопця її руці було дуже комфортно.

  - Мій телефон залишився в кімнаті. – пояснив він продовжуючи її вести по коридору. – Не хотів відволікатись на дзвінки поки святкуємо новий рік.

Вони вже підіймались по сходах. Мію не покидало відчуття легкості. Здавалось за спиною виросли крила і вона не йшла, а пурхала по цих сходинках. Хоч можливо це бульбашки випитого шампанського робили її такою невагомою. Підіймаючись на третій поверх широкими сходами разом із Санею вона відчувала себе невагомим метеликом. І не відчула як нога зіслизнула на одній зі сходинок. Вона мало не перевірила своїм носом закон Ньютона про всесвітнє тяжіння, якби не Саша. Він підхопив її та по інерції сильно притягнув до себе. І не спішив відпускати. Так вони стояли на сходах тісно притиснувшись один до одного. Мія стояла на сходинку вище за Сашка і в цьому положенні була з ним одного росту. Їх обличчя находились на одному рівні. Одна рука чоловіка легенько ковзнула по спині дівчини та зупинилась на потилиці, обпалив своїм теплом весь пророблений шлях. Другою, він ще сильніше притиснув дівчину, за талію до себе. У Мії перехопило подих. Не від того, що їй забракло кисню. Скоріш, через те, що сірі пронизливі очі хлопця зараз здавались центром всесвіту. Нової вселеної, в якій спалахнула нова зірка. Зірка кохання. І саме ця зірка горіла в очах Сашка, а тепер загорілась і в очах Мії. В голові пульсувало лише одне бажання і воно бурхливою хвилею розлилось по всьому тілу. Він накрив її губи жадібним поцілунком. Тепер він був набагато палкішим ніж тоді на балконі, та водночас м’яким і таким солодким. Вона обвила його шию руками давши волю своїм почуттям насолодитись цим спокусливим моментом. Мія відчувала, як гаряче дихання хлопця обпалює її шкіру. А він, ніби не міг насититись, цілував губи, щоки, шию. Знов губи. Губи палали, а по тілу пурхали метелики поки він торкався гарячими губами її шиї та вушок. Хотілось більшого. Такого бажання в неї ще не виникало ніколи. Раптом Сашко завмер.

  - Якщо ти не хочеш, я зупинюсь – прошепотів він притиснувшись до неї ще сильніше. Хоча здавалось вже було нікуди.

Мія на секунду задумалась. Можливо вона робить помилку. Та така казкова ніч буває тільки раз. І зараз їй хотілось тільки одного. Щоб цей чарівний чоловік не відпускав її зі своїх обіймів.

  - Я не хочу, щоб ти зупинявся. – прошепотіла вона у відповідь прямо йому в губи.

Палкий поцілунок відповів красномовніше ніж слова. Він підхопив її на руки.

Як знайшли потрібні двері та відчиняли їх? Мія так і не зрозуміла. Вона не бачила ні стримане убрання кімнати, ні стандартний набір меблів номера, ні навіть те, що і цю кімнату трохи при нарядили в новорічну мішуру. Тільки прохолодне покривало ліжка трохи привело до тями розгарячене тіло. Саша завмер, нависнув над нею на витягнутих руках і жадібно оглядаючи.

  - Ти впевнена? – низьким голосом спитав він знов.

  - Так - ніжно пролунало у відповідь і дівчина притягнула його до себе.

Можливо завтра вона буде жалкувати про це. Та зараз вона хотіла, щоб саме він був її першим чоловіком. І саме в цю Новорічну ніч.