Глава 2

В невеликому містечку, яке знаходилось в часі їзди від санаторію, теж готувались зустрічати веселе, новорічне свято. 
Мія зі своїми подругами Наташею та Олею вже цілий тиждень обговорювали як будуть зустрічати цей новий рік. Судячи з тих нарядів які вони вже приготували та відвезли на дачу до Ріти, четвертої їх подруги, новорічна ніч обіцяла бути дивовижною. Вони збирались зустріти новий рік шумною компанією на дачі подруги далі від міської суєти. Прикрасили кімнати, підготували новорічне меню, завезли напої. Правда більшу частину по цьому питанню поклали на хлопців.

Ті, мали чекати їх у Ріти на дачі. Дівчата, залишились у місті, залагодити свої справи. Комусь, 31 числа ще треба було на роботу забігти, а кому і хвости в універі закрити.  Тож останній день старого року видався для них трохи клопітний. Зі сподіванням на краще майбутнє в новому році, дівчата зустрілись в Олі. На її машині вони мають їхати на святкування за місто в сніжну казку зимової природи.

Як завжди, поки збирались, на дворі вже стемніло. Дні зимою короткі. Та це не дуже засмучувало. Вони вже не одноразово їздили до Ритиної дачі, тож Оля добре знала дорогу. До свята вже все було підготовлене. Святкові сукні чекали їх на дачі. Тож подруги не переймались. Заїхали в крамницю та купили ще солодощів і фруктів до столу. І в гарному гуморі поїхали до подруги. Дорога була розчищена та й Оля досвідчений водій. А новорічні пісні, які звучали з колонок, веселили та бадьорили. Підспівуючи та перекрикуючи динаміки дівчата насолоджувались поїздкою. За вікном пролітали сніжинки вкриваючи землю білим покривалом. І це ще більше додало веселощів. Як гарно буде зустрічати новий рік на вулиці під кружляння невагомих сніжинок.

- Щось ми довго вже їдемо – сказала Наталя.

Висока, плотної комплекції дівчина, завжди впевнена у собі. Зі стильною зачіскою на русявому волоссі й золотистим відтінком очей. Вона сиділа на передньому сидінні біля Олі вдивляючись у вікно.

- Та, начебто, як завжди. - відповіла Оля.

 Рудоволоса, худорлява з короткою стрижкою та серйозними карими очима. Вона вже не перший рік водить машину по найближчім селам, розвозячи замовлений товар. І дороги знала досить добре. Але потрібного повороту досі не було. Оля включила двірники та щільно стиснула губи вдивляючись вперед.

- А може ми вже проскочили поворот? – спитала Мія, сидячи на задньому сидінні машини та підтримуючи пакунки, які так і норовили з сидіння сповзти на підлогу.  ЇЇ світле волосся розсипалось по плечах, а блакитні очі з цікавістю дивились на водійку.

Оля промовчала, розуміючи, що Мія, мабуть, права, і вона дійсно могла пропустити потрібний поворот в темряві.

- Все Олю – рішуче мовила Наталя – нумо розвертатись. Бо вже досить пізно і ми маємо вже сидіти за столом. А нам ще дорогу шукати.

Оля зупинила машину, та пильно роздивилась навкруги.

- Здається я знаю де ми – сказала вона, вдивляючись, в заліплений снігом, придорожній знак. – Ми не так вже далеко і заїхали. Тут через пару кілометрів поворот буде. Ми тією дорогою поїдемо і виїдемо з іншого кінця потрібного дачного селища. І не треба буде вертатись. Бо так точно не встигнемо до дванадцятої.

- Ти впевнена? – спитала Мія, ловлячи черговий пакунок, з якого спробували висипатись додолу апельсини.

- Так – впевнено відповіла Оля – Я возила сюди замовлення.

- Тоді поїхали. Чого ми чекаємо? – Наталя махнула рукою вперед.

Знов включили музику для підняття настрою, та поїхали вперед. Зовсім скоро показався поворот, про який казала Оля. Та після того, як вони на нього звернули з основної дороги й проїхали якийсь час, дорога почала заглиблюватись в ліс. Який все щільніше обступав її з обох сторін. Проїхавши ще трохи Оля зрозуміла, що скоріш за все, помилилася. Звернули вони не туди й ніякого дачного селища попереду не видно. Оля знов зупинила машину.

- Що будемо робити? – стурбовано запитала вона дивлячись на подруг.

- Я ж казала, що треба було раніше виїхати, поки видно було. – обурено мовила Наташа.

Оля промовчала.

- Не сперечайтесь – Мія спустила скло вікно – Ми можемо повернути назад по цій дорозі. А можемо поїхати вперед і подивитись куди виїдемо. Дорога розгорнута від снігу, тож по ній їздять.

-Так. – Оля знов завела машину. – Якщо зустрінемо по дорозі когось, будемо питати дорогу. Місцеві мають знати куди нас занесло.

Вирішили продовжувати їхати вперед. Але, як на зло, по дорозі нікого не було видно. Зате, через якийсь час, вони виїхали до яскравої вивіски, яка вказувала напрямок до місцевого санаторію.

- Ого куди нас занесло – вигукнула Оля побачивши вказівник – Це ж хтозна-де від Рітиної дачі.

- А ми встигнемо до неї доїхати звідси до нового року? – запитала з надією в голосі Мія.

- До нового року навряд – відповіла за подругу Наташа, дивлячись на годинник.

- Що будемо робити?

- Поїдемо до санаторію – вирішила за всіх Наташа – Судячи по різноколірним вогникам та музиці. Там теж готуються до свята. А я не збираюсь зустрічати новий рік посеред лісу. Хочу в тепло і цивілізацію.

- Чому? – засміялась Мія – Це ж так романтично, зустріти в лісі новий рік. І шампанське з апельсинами в нас є.

- Ні, ні, ні – заперечливо захитала головою Наталя. – Я звикла до більш комфортних умов. То ж поїхали туди де люди.

Оля розсміялася на її заперечення та повернула машину в напрямку санаторію. Незабаром весела мелодія вже була чутна і скрізь закриті вікна машини. А яскраво прикрашені ялинки вздовж дороги вказували правильний шлях. В мерехтінні сніжинок, що тихо падали, двір, в який вони заїхали, був казково гарним. Припаркувавши машину, дівчата поспішили всередину будинку. Поки вони вмовляли адміністратора дозволити їм залишитись, та пояснювали Риті по мобільному, ситуацію в якій опинились, і обіцяли їй з першими промінцями сонця вирушити до них за святковий стіл, залишилось всього нічого до нового року.